Погодьтеся – ця коротка фраза чітко описує глибини падіння обраного керівництва країни за останні два президентства. Хоча, згадуючи буремні дев’яності, Кравчук з Кучмою були відверто не кращими. Просто їх так відверто не освистували.

А сьогодні на стадіонах освистують уже навіть відеозапис президента.

Мабуть, скоро почнуть гівном закидувати.

Чи не золоті унітази біду накликали? Вікторе Федоровичу, а варто замислитися…

Але хіба раніше не було таких мальовидл по місту? Тож що такого особливого сталося цього разу? Напевно, хіба що лінк на сайт був ще. І тут випливає наступне. Всі ці новини – проплачена реклама  opir.info . Або все це дії проти згаданого ресурсу. Але справа настільки дрібна і непотрібна, що просто дивуюся, чому їй дали такий розголос?

А ви як вважаєте? Навіщо цей шум навколо трафарета?

І тоді нарешті настане нам благодать і тиш да гладь. Ніхто не псуватиме настрій правителям, а їхнім прес-прислужникам не доведеться придумувати божевільні виправдання діям охоронців безцінного тіла, і не видавати за єдину можливу правду слова безіменних (кого б ви думали?) – а тих самих охоронців.

До чого я все це веду? Дивимося відео

А тепер прочитаємо пояснення, що надала прес-секретар президента Дарка Чепак:

“Цього тижня я намагалася з’ясувати, що відбулося 19 квітня, і ось що кажуть охоронці.
Бодігард сприйняв цю ситуацію як позаштатну, бо помітив різкий рух у натовпі. За словами охоронця, журналіст підняв різко вгору камеру. Він відреагував згідно інструкції – тобто теж підняв руку, “створюючи перешкоду об’єкту, який вийшов за межі допустимого рівня”. В службі охорони такі реакції відпрацьовані до автоматизму.”

Ви уважно дивилися відео? Перегляньте ще раз. Де там підняття камери, тим більше різке?

Ну й ще одне: це у охороні президента вчать затуляти погрозу долонею? Чи може охорона має спеціальні вказівки затикати камери, коли яйцевінковдарений сідає у машину, щоб злісні українські терористи не побачили часом, у яку саме,  і знову не влучили в неї якимось тупим твердим предметом на зразок нового вінка?

Якщо це так, то невже пані прес-секретут.. пробачте, прес-секретар не знає таких нюансів?

Ну а якщо це не так, то чи не соромно деяким журналістам вішати локшину на вуха своїм колегам, варто першим було лише пересісти у крісло поруч із найголовнішим у країні сонечком?

Соромно читати, але далі пані Чепак доходить до абсурду, і пропонує виробити спільні правила роботи журналістам і охороні. Мовляв, прикрощі трапляються, треба просто зібратися і домовитися, “щоб надалі охорона не заважала журналістам працювати, а журналісти знали би, яку реакцію їхні дії можуть спровокувати у охорони”.

А чи не варто було би натомість просто вибачитися перед колегами за цей випадок?

Бо якщо ні, то я маю пропозицію: заборонити в Україні фото-відеокамери взагалі. А далі заборонити журналістику і журналістів, крім тих, які прислужують мафіозникам-правителям. А також заборонити вінки та яйця. Так, про всяк випадок. Щоб не засмучували більше кого не треба…

Ну скільки можна? Ну раз, ну два, ну щоб завжди. А каштани в Києві і роздягнені українські жінки – це гарно. Скоро будуть до нас їздити на жінок як до Таїланду. Гарне промо.

І от, Віктор Федорович на цій темі методичненько виїхав, виставивши себе захисником “вєлікого і моґучєґо” скрізь, де це було потрібно. А далі що? Ні, ну до того, що будь-який кандидат, зробившись обранцем, миттєво кладе великий і товстий х.. на власні обіцянки, українці призвичаїлися. Але от мимовільне “забуття” про “захист” російської мови електорат Януковича забути не може. Аргументи залізні: мовне питання потрібно вирішувати, панство! Терміново! Швидко! Ноги в руки – шухер!!! Та чи є взагалі проблема як така?

Щоби ефективно маніпулювати масою, потрібно вміти дуже хвацько грати на струнах її колективного підсвідомого, досягаючи надр-архетипів і “вмикаючи” їх. Тоді вам віритимуть, за вами йтимуть – навіть якщо будете нести повну маячню. Не зроблю відкриття, сказавши, що маса є де-факто слабкохарактерною, спроможною винятково на прості крайні почуття (повне і безастережне прийняття чогось за істину або ж, навпаки, тотальне відкидання), а отже активізувавши правильні настрої можна досягти повного контролю над нею.

Мова – це те, з чого починається ідентифікація кожного індивіда у соціумі. Мало сумнівів у нас викликає факт, що в Німеччині говорять переважно німецькою, а в Італії – італійською. Тож ми можемо відносно безпроблемно виокремити італійця з числа, скажімо, британців. І це здається нам абсолютно нормальним.

Мовне питання в Україні в його нинішньому стані є нічим іншим, як результатом одразу кількох згубних для нації факторів: по-перше, концентрації активності соціальних елементів виключно на вирішенні власних, локальних проблем (як збільшити прибутки, яке авто купити, в якому районі знімати квартиру, що робити з підвищенням тарифу на комунальні послуги і тому подібне), по-друге, результатом спроб окремих людей “виїхати” нагору шляхом утворення певного ланцюжку асоціацій, на який неодмінно поведуться люди (читай – результатом маніпуляції свідомістю).

Про перше говорити можна багато і довго – поготів у наш час низьких зарплат супроти астрономічних цін на все, безробіття та інших подібних економічних факторів. Велику роль в егоцентричності українця відіграє, проте, і тотальний культурний занепад. Причому мається на увазі не зменшення інтересу до театру чи, приміром, живопису, а нехтування моральних цінностей суспільства взагалі. Канули в Лету багатовікові традиції та звичаї; українські свята (зарівно як і запозичені) перетворилися на привід зайвий раз “хильнути”, у пошані перебувають геть не ті особисті якості, що раніше… Не перетворюватимуся на старого беззубого пердуна-моралізатора і не вантажитиму мізки зайвою інформацією.

Цікавішим є другий фактор. Якщо реально подумати, то чи існує взагалі “мовне питання”? Особисто ти, читачу, можеш назвати хоча б кілька випадків “уґнєтєнія” російської мови в Україні? Ба, більше: дехто з депутатів Верховної Ради не соромиться з трибуни звертатися до народу саме російською… Преси російськомовної у нас на порядок більше від української, телебачення спілкується державною лише номінально. Які проблеми взагалі? Та ж-бо коню ясно, що якщо ти, живучи в певній країні, не володієш її державною мовою хоча б (!) на рівні спілкування, то ти або сидиш безвилазно у звукоізольованій камері 2х2 без будь-яких засобів комунікації із зовнішнім світом, або глухонімий, або недорозвинений, або ж просто ледащо. Відтак абсолютно неприродними виглядають заяви декого про те, що українською мовою в Україні навчатися/працювати/говорити складно: було б бажання…

Ні, народ тут ні при чому. По суті, українці (як і будь-яка інша народність) є великою масою, а значить ними можна маніпулювати. Тут прослідковується чіткий логічний ланцюжок асоціацій: російська мова – мова братніх народів – об’єднання – велика спільнота – СРСР – безтурботна юність – ностальгія. От на чому ґрунтується так звана “мовна проблема”! Просто людська пам’ять заради збереження душевного спокою кожного з нас має властивість стирати враження од усіх поганих подій нашого життя, лишаючи простору лише позитиву. Звідси у старшого покоління і є сприйняття комуністичного минулого як чогось яскравого і чудового, а барви сучасного життя через свою “теперішність” видаються їм вельми сірими і песимістичними. Отже, мимохіть виникає така собі думка: “тоді” було добре, адже всі були разом, була для всіх російська мова, ніхто не знав клопоту, а “зараз” – погано, немає грошей – може, через “українізацію”, тож потрібно повернути все на колишній лад.

Здається, що державна мова є державна мова. Але не все, як кажуть, так просто у нашому болоті!

Пригнічення прав російськомовних є нічим іншим як результатом упливу на громадськість. Відкиньмо на одну хвильку всі свої стереотипи і подумаймо: хто нам у побуті заважає говорити російською? Понад це, чи ж заважає хтось читати книжки або газети російською мовою? Просто певним чином подана інформація в будь-якому разі сприйматиметься за дійснійсть – дарма, що вона може бути і взятою зі стелі!

Інакше з освітою. Безумовно, демократичним є надання права кожній нацменшині плекати власні культурні надбання, до яких, зокрема, належить і мова. Одначе чи звільняє це від необхідності поважати країну, в якій живеш? Тож обов’язкова україномовна освіта, на мою думку, є більше ніж просто очевидна річ в Україні. Смішно, що взагалі треба це комусь доводити. А хтось намагається од цього відмовитися… перекреслюючи тим самим свої дальші перспективи в цій країні, як-то: можливість порозумітися з мешканцем будь-якого регіону, влаштуватися на престижну високооплачувану роботу (поготів – у секторі держуправління), читати і писати не лише своєю рідною, а і державною мовою. І так далі. Парадокс.

І зараз знову починається ходіння-блукання довкола мутної криниці: “А коли ж російську мову зроблять другою державною?“. Шановні, а що конкретно вам це дасть – ви замислювалися?! Так, звільнить від необхідності володіти мовою країни, в котрій живеш… Але давайте тоді в цілях установлення рівних прав для всіх запровадимо аж цілих 133 державних мови – за числом мов нацменшостей, що проживають в Україні. Що буде? Будуть до вас говорити з екрану гагаузькою…

Тож за великим рахунком мовне питання як таке у нас гостро не стоїть. Так, його “поставили” з метою піару цілком конкретних осіб. Одначе тим самим знищили те, що нас об’єднує – почуття належності до єдиної нації-організму. Комусь через це краще зробилося?..

Богдан Ковальчук, головний редактор видання “Хмаро4ос”.

Також дивує те, що чиновники, котрі творили цей кодекс, кажуть, що його не читали, або говорять, що насправді ми робили одне, а на папері отримали інше. Це як так? Магія якась? А президент наш читав цей кодекс?

Тепер зроблять косметичні правки, а може і ніяких не зроблять. Потім запудрять голови чимось іншим і почнуть пропихати їм потрібні зміни.

Стосовно самого Майдану. Як вважаєте, а як буде називатись нова партія комерсантів-політиканів і хто буде її головою? І  найголовніше, чи буде ця партія відстоювати інтереси підприємців?

Ось вам два різних Януковичі із двох різних часів. Знайдіть стільки відмінностей, скільки хочете. Один В.Ф.Я. зразка 22 листопада 2010 року:

Президент України Віктор Янукович назвав протестуючих підприємців корупціонерами.

Про це він заявив 22 листопада в інтерв’ю британській Financial Times під час свого перебування в Брюсселі.

“Ми зараз маємо ціле покоління бюрократів, які створили свій власний бізнес на ґрунті корупції”, – сказав український Президент.

“Демократія – це перш за все порядк і верховенство закону”, – додав він.

Це інтерв’ю Янукович дав після саміту Україна-ЄС.

(про визначення демократії по-Януковськи говорити не буду, як кажуть – без коментарів, самі розумієте)

А ось – Янукович півторарічної давності, зразка 14 квітня 2009 року:

Ми за те, щоб Україна отримала кредит МВФ. Але ми ніколи не допустимо, щоб Україна погодилася на такі умови цього кредиту, які б суттєво погіршили життя малозабезпечених громадян.

Уряд пропонує сьогодні погодитися на те, щоб дрібний та середній бізнес замість 84 гривень соціального податку платив 200 гривень. Адже це означає, що через кілька місяців нинішні дрібні підприємці, а їх в Україні півтора мільйона, поповнять армію безробітних.

Партія регіонів ніколи не допустить цього.

Уряд погоджується на умову Міжнародного валютного фонду, яка ліквідовує пільги та субсидії на оплату комунальних послуг. Це означає, що малозабезпечені громадяни будуть платити за комунальні послуги в чотири рази більше.

Партія регіонів не допустить прийняття такого закону.

Уряд погоджується з Міжнародним валютним фондом збільшити пенсійний вік громадян України, і зробити це вже в 2009 році. При тому, що в Україні найнижча в Європі тривалість життя, багато людей можуть просто не дочекатися своєї пенсії.

Партія регіонів проти того, щоб уряд погоджувався на такі умови.

Ми навели лише кілька прикладів того, як Уряд, прийнявши умови МВФ, погіршить життя мільйонів українців.

Партія регіонів рішуче заявляє – ми не дозволимо нинішній владі знущатися над народом України.

Ми не допустимо, щоб у цьому залі були прийняті закони, які перетворять на жебраків більшість наших співвітчизників.

Ми переконані – громадяни України підтримають нашу позицію.

І ми разом – народ і Партія регіонів – зуміємо відстояти право громадян України на гідне життя.

До речі, ця заява досі доступна на сайті Прес-служби Партії Регіонів.

Як бачите, мільйона років чекати не довелося. Та й не дивно – між камінням і слабкою, грішною, смертною людиною є суттєва різниця. Бо з каміння, навіть після того, як воно стане піском,  можна збудувати піраміду, чи будинок, чи хоча б собачу будку. А з деяких людей, так само як і з лайна, як не ліпи, вийде лише купа лайна…

Всім вже відомі результати наших виборів до обласних, районних, міських, сільських, селищних рад, а також мерів і голів різних рівнів. І це нікому не секрет, що на заході нашої держави перемогли з великим відривом представники дуже правої сили – Свобода. Тріумф патріотизму. Але є ряд ньюансів.

По-перше, перемога лише на місцевому рівні і лише в декількох регіонах. По-друге, державою загалом керують їхні опоненти. По-третє, будуть провокації.

Можливо, ця перемога Свободи – це лише перший крок до здобуття політичного престолу в Україні. Але це ми взнаємо за рік чи два, дивлячись як там собі грошовиті мішки вирішать. Свобода буде змушена лягти під правлячу партію так чи інакше. Ось тут треба буде уважно спостерігати за умінням Тягнибока використовувати свої можливості і знання. Оскільки умови буде диктувати Янукович, всі ж важелі є в нього (фінансування, розвиток, тощо), то свободівцям треба буде зламати голову, щоб відстояти свої інтереси і вибити погодження їх в Києві.

У багатьох є підозра, що Регіони навмисне дали Свободі перемогти, щоб мати слабкого опонента, щоб могти легко придушити його шарпання методом занедбання Західної України. Здається, що вони тільки ждуть розкольницьких мотивів від пана Олега.

Дуже хочеться вірити, що перемога найправішої політичної сили, це не наслідок якихось кулуарних домовлень і театральних дійств, а вибір людей. Що це лише початок змін в мисленні народу і справді щирі лозунги.

Тепер чекаємо перших місцевих рішень і наслідків. А далі готуємось до потужніших виборів.

Минулого року Україна була 89-ю, і ділила це місце із Сенегалом.

Росія цього року піднялася із 153 до 140, Польща теж йде вгору: 32 місце замість 37, а Білорусь впала до 154 позиції із 151.

Загалом же у цьому рейтингу 178 місць. Перші позиції вже багато років тримають країни північної Європи – Фінляндія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, та Швеція.

Що ж, може логічно буде тепер саме поняття “свобода слова” в Україні скасувати?  Або офіційно перейменувати у “НЕсвобода слова”?  Здається, час для цього вже настав?

Вікторе Федоровичу, ну нічогеньке ж ви піке заложили. До “донишка” не так вже й далеко зосталося, то може піднажмете чуток? Гулять так гулять, так кажуть реальні пацани, що порожняк не гонять?

А що, ще одне таке падіння на 42 пункти, і наступного року останні в рейтингу місця – наші…

Джерело

А як ви вважаєте, Україна зараз у важкій ситуації, чи ні? Взагалі останніми днями щось дивне із країною відбувається. Церкви підривають, спека душить, і ось іще одна подія з того ж ряду – „рука СБУ” дотяглася до української блогосфери. Власне, про це останнє й пишу, але спочатку трішки „лірики”.

Я не приховую, що персона нашого гаранта в мене ейфоричної радості не викликає ні на йоту. І не вважаю, що мушу про це мовчати. Це мої думки, і завдяки декларованій в Україні свободі слова я можу висловлювати їх вільно – ну, у певних межах, звісно, без особливих матюків, бо діти ж довкола. Що ж, скажу відверто –  дуже часто ловлю себе на тому, що  коли дивлюся на обличчя нинішнього президента, то ледь стримуюся, щоб не сказати – „а щоб тобі добре було! як же таке можна було допустити до влади?”

Думаю, що я такий не один. Більша частина країни так думає. Кажу про це так впевнено, зважаючи на результати, з якими той прийшов до влади. В абсолютних цифрах, нагадаю, за нього проголосували 12 з чимось мільйонів. Приблизно четверта частина населення країни. Ну закони в нас такі, що лише чверть населення може обрати президента, нічого з тим не зробиш. Але факт лишається фактом – лише кожен четвертий українець дивиться на лик нинішнього глави держави із милою посмішкою.  Решта – не враховуючи немовлят і хворих на голову дорослих – або мовчки відвертаються, або й добряче матюкаються.

Тож тепер до найцікавішого: тримайте язик за зубами і не смійте криво говорити на цяцю. Бо цяця нашле на вас кару у особі Служби Безпеки України. Бо ця служба вважає спересердя сказане слово загрозою для її, цяці, життя. Кажете, я з глузду з’їхав? А ось і ні, на жаль…

Історія ця не вигадана, вона трапилася буквально вчора із українським блогером Олегом Шинкаренком. Ось що він написав у своєму ЖЖ вдень 30 липня 2010 року:

СБУ проти українських блоггерів

Jul. 30th, 2010 at 3:34 PM

Коротко: мене відпустили після письмового свідчення, що я більше не буду у різкій формі критикувати владу у своєму ЖЖ. Оскільки конкретних вимог до мене поставлено не було, то слід розуміти це так, що будь-яка критика влади у ЖЖ може викликати нові переслідування.

ДО РЕЧІ! ЗАПИСИ, ЯКІ БУЛИ НАЙБІЛЬШ ОБРАЗЛИВИМИ (З ВІНКОМ ТА ПЕРЕПОСТ З РОСІЙСЬКОГО ЛУРКМОРА ПРО ЯНУКОВИЧА) З МОГО ЖЖ ЗНИКЛИ. Я ЇХ ЗВІДТИ НЕ ПРИБИРАВ. ВИСНОВОК: СБУ ЗЛАМАЛА МІЙ ЖЖ, ТА ВИДАЛИЛА ЇХ ЗВІДТИ САМОСТІЙНО.

Цікавий факт: співробітники СБУ не спілкуються українською мовою. Оперуповноважені дозволяли собі ще іноді декілька слів державною, а слідчі – жодного слова.

Подробиці чекайте пізніше.

А ось сама сторінка, через яку виникла вся оця халепа (точніше, це збережена копія):

Думаю, тут не потрібна особливо прискіплива лінгвістична експертиза, щоб оці слова молодої людини, яка щиро вболіває за свою країну, і не збирається називати чорне білим, не сприймати як особисту загрозу для життя нашого гаранта.

А ось повідомлення на сторінці СБУ:

У ході проведення оперативно-розшукових заходів СБ України була отримана інформація щодо розміщення на сайті http://singing-foot.livejournal.com матеріалів, що містили погрози на адресу Президента України.

Вжитими заходами встановлено, що їх автором є громадянин України – Шинкаренко Олег Іванович, 1976р.н. Враховуючи те, що в його діях містились окремі ознаки злочину, передбаченого ст.346 «погроза або насильство стосовно державного чи громадського діяча» Кримінального кодексу України, матеріали документування скеровано за компетенцією до органів прокуратури. За дорученням слідчого прокуратури м.Києва, співробітником СБ України 30 липня ц.р. Шинкаренку О.І. було передано відповідне запрошення для бесіди та доставлено його до приміщення прокуратури м.Києва.

Прес-центр СБ України

Як вважаєте, „окремі ознаки злочину” справді присутні?

А ось я вважаю, що гроші платників податків Служба Безпеки України має використовувати більш розумно і ощадливо, і для початку вона хоча б повинна навчитися боротися із справжніми загрозами для країни. А потім вже, у вільний від роботи час, робити із себе посміховисько, викликаючи на бесіди блогерів, яким не подобається влада. Або тих, хто проклинає президента чи уряд. Бо якщо логічно подумати, то на всіх невдоволених нинішньою владою ніяких есбеушників не вистачить.

Цікаво, а  назву блога „Кулемет” такі експерти із СБУ теж можуть визнати екстремістською? Це ж таки кулемет, а не макогін, зброя як не як!

А мої слова про те, що „наші депутати заслужили доброго копняка” із розміщеної ще взимку на Кулеметі статті „Пляшка пива для депутата”? Їх, мабуть, теж можна вважати закликом до скинення влади?

А тепер ви самі перегляньте свої блоги із такої „есбеушної” точки зору. І  ви  побачите, що  практично до кожного нормального українця нині може причепитися майор. Бо при такій владі нормальний українець навряд чи зможе стриматися, щоб не відпустити на адресу влади міцне слівце.  А що, є за що поважати нинішню владу? Натомість прокльонів на свою голову вона вже заслужила більш ніж достатньо.

Зараз ми бачимо випадок унікальний: вперше за весь час України як незалежної держави до влади прийшла людина, що уособлює далеко не найбільш законопослушні верстви. І зараз цій людині із кримінальним минулим підчиняються практично всі силові відомства. І, нарешті, політика нинішньої влади є прямо і відверто антиукраїнською, і це теж сталося вперше за часи незалежності. Раніше теж щось таке робилося, то тут, то там вилазили ріжки недогромадян-правителів, але ж не так нагло, їй Богу!

Тож хлопці і дівчата з української блогосфери, треба щось робити. Ні, майоре, їй-бо, я не закликаю до зміни влади, не погрожую президентові чи його прибиральниці, ви бачите? Я просто кажу – люди, робімо щось. Бо завтра ці енкаведисти стоятимуть у кожного за спиною. І ми усі одного чудового ранку прокинемося у 1937 році. Десь на Соловках….

П.С. я не здивуюся, якщо за цю статтю блог Кулемет прикриють. Тому прошу по мірі можливостей перепостити це десь у себе.

Важкі часи йдуть. Нам знову, вже всерйоз, хочуть закрити можливість говорити те, що ми думаємо. Тримаймося разом!

Ніколи не думав, що доживу до дня, коли скажу це:  Президент України є зрадником своєї країни. Президент  веде антиукраїнську політику, і я не можу з цим  примиритися, президент знищує країну, і до цього  призвели ми з вами, співгромадяни. Що, бачили очі -  тепер їжте? Я – відмовляюся, краще сидітиму голодний..

А що найсмішніше в цій ситуації – він же потім ще й  книгу напише. Про своє президентство, про своє бачення  своєї ролі в історії України, яка на той час ще не буде  називатися Малоросією, я дуже сподіваюся, що не буде.  Уявляєте, оце недолуге, яке два слова без “бля” зліпити  не може, і вважає громадян “геноцидом нації”, напише ще  й книжку.

Традиція в них така – потім писати книжки..

Звичайно, воно ж саме не писатиме, це за нього і за  гроші зроблять писаки, але книжку зверстають, видадуть,  а ми усі робитимемо вигляд, що так і треба.

Невже саме такого президента (навмисне пишу з  маленької) ми й варті?

Прикро, якщо я не помиляюся. Краще б помилився…