Звичайно, легкість імпровізації залежить від “домашньої роботи”, яку було виконано до її початку. Але від наших політиків годі чекати імпровізації…

А як зазвичай любите діяти ви? Імпровізуєте часто в житті? Чи використовуєте готові безпечні алгоритми?

Поділитися з іншими

Мабуть, то все взаємозв’язано. Неадекватний мер не може ні працювати, ні бути звільненим тими, хто його наймав на роботу. Неадекватні кандидати калічать країну спочатку з екранів телевізорів, а потім – калічать кожного особисто своєю діяльністю при владі. Найгірше при цьому те, що крайніми виявляємося ми з вами – ми, хто дозволив себе дурити. Бо ламає тепер ноги-руки на цих зледенілих тротуарах кожен, а не лише той, хто цю біду на свою голову обирав. Ви взагалі в курсі, що таких смертельно слизьких і неприбраних східців, як у київських підземних переходах, годі й шукати в світі? Як і таких громадян, що калічаться, вбиваються, але все одно йдуть на те, що під впливом піар-технологів вважають виборами.

У Твіттері є таке поняття – розфоловити. Це коли людина, яка тебе читала, раптом вирішує, що ти щось робиш не так. Може пишеш забагато, а може замало. А може, у тебе просто інші погляди на політику. І коли від тебе відписуються – тобто тебе розфоловлюють – то це буває трішки шкода. Тому, що ти не знаєш причини. Ну й взагалі – завжди шкода втрачати. Навіть якщо це у твіттері.

А зараз я дуже побоююся, що після цієї писанини мене розфоловить моя держава. Зауважте – не країна, а саме держава. Сподіваюся, ви розумієте, яка між ними різниця? Країну ми любимо. А держави я вже починаю соромитися…

Бо в нашій країні слово „вибори” вже позбавили сенсу. Виборів немає. І раз немає виборів – то й вибору немає.

Є лише бійка піарників і штабістів двох далеко не найкращих кандидатів у президенти, у яких (кандидатів чи у їхніх спонсорів) виявилося чи то найбільше грошей, чи то найбільше адмінресурсу. Що в нашій країні фактично одне й те саме.

Поясню, чому я вважаю, що виборів немає.

Коли ти не можеш сказати „НІ” нав’язаному асортиментові продукції – це не вибори. Це маніпуляції і спекуляції, це „бабло пабіждаєт всьо”, це чортівня якась, але це – не вибори.

Ви розумієте, про що я? Коли людина не може сказати „ні” – це не вибори. Це зґвалтування.

А якщо власть імущі без тіні сорому пишуть закони для себе, а не для країни і не для громадян – це не демократія, а феодалізм.

Якщо за написаними феодалами законами ми не можемо звільнити чиновника, якого найняли керувати столицею – ганьба на наші голови, що допустили створення таких законів. Коли я розказую громадянину Америки про смертельні вулиці в столиці України, він каже – це неможливо. Бо у них за кожну найменшу травму постраждалий судитиметься з містом, поки не витягне грошей не лише за лікування, а й за упущені можливості – такі, як понівечене і зіпсуте життя, втрату родиною годувальника, і так далі. Тому не буває в них таких вулиць. Якщо громадяни можуть розорити владу позовами за погану роботу, то така влада перестає бути там владою, ось і все. А тепер згадаємо мера Києва, і давайте заплачемо всі разом, бо сміятися вже несила. Скажіть, хто ми в цьому випадку?

І хто є такі ми, коли дозволяємо морочити собі голови ілюзією виборів?

Вибирати з двох купок лайна може лише дурень. Дурень, який не розуміє, що лайно взагалі вибирати не треба. Хто ми???

Ми допустили саме такий розвиток подій. Ми з вами, не хто інший. Ці закони написані не для нас – вони написані для себе тими, хто їх писав. За цими законами ми маємо обирати лайно у будь-якому випадку. І ми не можемо сказати – лайна нам не треба, голосуємо проти лайна, і крапка.

Знаєте, насправді вже не має значення, підете ви на вибори чи ні, і за кого саме проголосуєте. Я – не піду. За чехова української поезії голосувати – не хочу, хоч ріжте мене. За брехуху, що свого часу успішно приватизувала грошей у розмірі кількох державних бюджетів (наших з вами грошей, до речі), а тепер робить із себе жанну-дарк української політики – голосувати не можу. Проти всіх – не голосуватиму, бо ця графа не діє так, як має діяти. Таким чином залишається одне – не брати участі в цій битві екстрасенсів, чи то пак кандидатів. Це не ми обираємо. Це вони самі себе обирають. Розумієте?

На жаль, ми таки довели себе до безвибор’я. Це таке нове слово в українській мові, і можете посилатися на мене, якщо вас питатимуть, де ви це слово взяли. Ми позбавили себе голосу ще тоді, коли обрали таких законотворців.

І – увага, це те, що я дуже не хочу говорити, але скажу, бо мовчати далі просто несила – ми створили ситуацію, коли для нас же краще, щоб було гірше. Я поясню.

Якщо брехуха і далі заспокоюватиме нас з телевізора, що все дуже добре, і ми в шоколаді – її не скинуть. Вона вміє пудрити мізки. І ми все далі потопатимемо у лайні.

А якщо геноцид нації (навіть не беру в лапки, це не смішно – це просто клініка вже) за рік доведе нас до краю прірви, то він таким чином стоятиме на цьому краю першим. І або ми його скинемо, зрозумівши, що не можна дозволити так себе дурити, або ми перестанемо бути нацією взагалі. Раз і назавжди.

Так що думайте. У слово „вибори” різний сенс вкладають оті двоє – і решта вся країна.

Вибачте, що так довго, не „по-твіттерськи” написав. Хоча – погодьтеся, що для слова „лайно” 140 знаків буде забагато. І ми з вами у цьому лайні не завтра себе виявимо, не після цього шоу під назвою „вибори”. Ми в ньому вже давно. Уже більше 18 років.

Час вибиратися, люди. Бо вже захлинаємося.

А щоб до мене завтра не чіплялися всякі органи за нібито підбурювання до бойкоту виборів (а вони це вміють – шукати винних не у владі) – я повторюю: я не закликаю не йти на вибори. Я просто пояснюю, що виборів немає як таких. І я просто заявляю, що я не гратимуся в даному випадку в те, чого немає, бо обирати майбутнє країни – це не в комп’ютерні ігри різатися. Все набагато серйозніше.

Це – мій вибір. Перестати брехати собі. А ви – як хочете. Лише пам’ятайте про лайно, котре вже починає діставатися до вашого рота теж. Не лише до мого…

Поділитися з іншими

Шановні співгромадяни, ви часом не знаєте, чому від літа вдвічі подорожчав цукор? Чи й справді існують для цього якісь економічні причини? В нас зараз нема ні війни, ні голоду, ні епідемії цукрового діабету. Кризи теж нема, про це вже пару років ледь не щодня нам розповідають в телевізорі. В чому ж тоді причина двократного подорожчання цукру?

Зауважу, ми всі в цій країні вже помітили, що цукор – це товар із рідкісно цікавим ціноутворенням. Він має властивість дорожчати сезонно, це невпевнено пояснюють якоюсь малозрозумілою маячнею на зразок надходженням на склади товару із свіжого врожаю, видаючи це за такий собі закон обігу цукру в Україні. Ну припустимо, що знову після осіннього врожаю цукор подорожчав (хоча – чому ж не подешевшав, коли його стало більше, що це за економіка така?)

Але ж не вдвічі! Мабуть, за останні шість місяців більше ніщо в нас так не подорожчало, як цукор.

Скажіть, співгромадяни, а ви ніколи не замислювалися, чому в найбільш цукровій країні колишнього СРСР з тим солодким життям вічно трапляються якісь гіркі несподіванки?

То може серед читачів „Кулемету” є економісти, виробники, чи просто фахівці цукрових премудростей? Дайте відповідь, не мовчіть.

Я зазвичай кладу до чаю дві ложечки цукру. І до кави також. Але ж чому зараз вони коштують, як влітку чотири?

Поділитися з іншими

Хочу окремо виділити тему визнання С. Бандери героєм України. Це дуже вдалий і потрібний хід діючого Президента. Хто б не прийшов тепер до влади, буде мати важку головоломку. Чи то скасувати чи ні цей указ. І що б вони не зробили, воно буде поганим і добрим водночас. Скасуєш – помідорами закидає весь Захід і не тільки України, залишиш – будуть газом лякати і Леніна чи Сталіна пропонувати на таку ж нагороду. Підстав скасувати указ є багато, проте підстав визнати є не менше. Думаю, що тему залишать в спокої і це можна назвати великою перемогою В. Ющенка. До речі, другий тур виборів, приведе до великих судів і розборів польотів на довгий час. А це все залишить біля керма держави діючого її керманича. А що буде далі? Хто його знає. Життя загадкове, особливо там де великі гроші, відповідальність і можливості…

Поділитися з іншими