27 січня у різних містах України одночасно відбудуться акції протесту проти переслідувань українських націоналістів. На даний момент акції готуються в таких містах:

• Київ – 14.00, під ГПУ (вул. Різницька, 13\15, біля м. Кловська);
• Львів – 11:00, площа Ринок, біля входу в Ратушу;
• Тернопіль – збір о 15-00 біля пам’ятника С.Бандері;
• Івано-Франківськ – збір о 15-00 біля будівлі Облдержадміністрації;
• Суми – Збір о 16.00 на містку Горького;
• Вінниця – Пікет прокуратури, збір 10: 40 біля Макдональдза в центрі;
• Луцьк – 14-00, біля управління МВС;
• Жовква (Львівська область) – Збір біля пам’ятника Євгену Коновальцю, об 11-00.

Інформація постійно уточнюється, перелік міст може змінюватись. Слідкуйте за оновленнями на сайті громадянської кампанії “Один за всіх – всі за одного!“

Заарештованих хлопців б`ють у відділках! До них нікого не допускають!

Влада створила провокацію з підривом пам`ятника, щоб мати змогу усунути «Тризуб»! На даний момент дуже потрібна допомога адвокатів, розголос у ЗМІ та долучення громадських організацій. Хто що може порадити? Хлопці категорично відкидають свою участь у підриві пам`ятника.  (Катерина Тупикова).

Заява ВО «Тризуб» імені Степана Бандери щодо масових арештів

8 січня цього, 2011 року, на Рогатинщині, Івано-Франківська область, було затримано керівника Центрального проводу ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Андрія Стемпіцького, його сина Пилипа, а також Романа Хмару.

9 січня було затримано колишнього керівника Центрального проводу Дмитра Яроша, першого заступника ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Андрія Тарасенка, Голову Українського Відділення Антиімперського Фронту Ростислава Винара та Голову Дніпропетровської обласної організації “Тризуб” ім. С. Бандери Сергія Борисенка.

10 січня арештовано голову Тернопільської обласної організації “Тризуб” ім. С. Бандери.

Заарештованим висуваються звинувачення у тероризмі, у зв’язку з вибухом у Запоріжжі.

Загалом арешти відбулися по всій Україні. Проводяться обшуки.

Станом на 10 січня арештовано понад десять чільних членів організації.

Усі звинувачення, висунуті правоохоронними органами, вважаємо надуманими, сфабрикованими та замовними.

Ці дії нинішньої влади розцінюємо як вияв політичних репресій і спробу придушення українських патріотичних сил.

Центральний провід ВО «Тризуб» ім. С.Бандери

Україна щодня нам дає цікаві події і новини. Створюють їх маленька купка людей, що є на верхівці, при владі, при кермі. Але хто ці люди? Ми наївно думаємо, що це перші особи держави, міністри, президенти, депутати, тощо. Але, щось підказує, що це не так, думаю, що і вони є маріонетками. В Україні, а може і цілому світі, існує складна ієрархічна структура маніпуляції людьми.

Ми ніколи не взнаємо, хто є головним в цьому параді дикунства. Але ми запам’ятаємо хто керує нами безпосередньо. Особливо в пам’ять закарбуються залякувальні методи, яскравий приклад маємо зараз і на початках створення нової Незалежної України. Це моменти, коли пропагуються вигадані ідеї і терор. На даний момент, ми вступили в фазу активного впровадження варварських методів управління і зомбування.

Ви помітили, як плавно нашим першим особам нав’язується деспотичний метод керування державою, котрий зародився ще за “совка”, котрий панує в наших північних сусідів. Влада на місцях щоразу більше стає мілітаризованою, влада на верхах, щоразу більше починає усувати своїх опонентів використовуючи багатогранні трактування одних і тих же законів. Навколо нас помалу будується тюрма. Вони діють за методом – всі хто проти нас, повинні бути знищені або заховані.

Використовуючи засоби масової інформації “лялькарі” показують нам те, що навколо все погано, одні злочини і бандитизм. Показують, що будь-хто, будь-коли, може бути ув’язнений або просто зникнути. Але наразі ми можемо спостерігати лише погрози і одиничні випадки, котрі не вдалось приховати і вони набули розголосу. Вони часами роблять вигляд, що наказують своїх підлеглих і спільників. Але чи далеко заходять ці покарання? Коли на наступні дні, всі покарані припосовують свої сідниці до інших крісел нічим не поганих, коли на дорогах вводяться нові закони, що стають ще “цікавішими” за попередні. Під маскою знищення, вони перероджуються і стають сильнішими. Прагнуть до того щоб все стало на конвеєр.

Але навколо нас є ще і багато доброго. Не варто давати втягувати себе в машину зомбування. Кожен з нас має власний розум, котрий не чим не гірший від тих, хто навчився нами маніпулювати, а, можливо, набагато потужніший ніж в них. Не можна дозволити заволодіти свідомістю. Потрібно показати власну силу і незламність.

Україна найкраща держава. В нас є все. В нас є колосальний потенціал і можливості, природа, ресурси, а найголовніше талановитий і працьовитий народ. Ми перейшли через багато випробувань, подолали багато ворогів. Чи заслуговуємо ми на самознищення? Вирішувати вам…

Всім вже відомі результати наших виборів до обласних, районних, міських, сільських, селищних рад, а також мерів і голів різних рівнів. І це нікому не секрет, що на заході нашої держави перемогли з великим відривом представники дуже правої сили – Свобода. Тріумф патріотизму. Але є ряд ньюансів.

По-перше, перемога лише на місцевому рівні і лише в декількох регіонах. По-друге, державою загалом керують їхні опоненти. По-третє, будуть провокації.

Можливо, ця перемога Свободи – це лише перший крок до здобуття політичного престолу в Україні. Але це ми взнаємо за рік чи два, дивлячись як там собі грошовиті мішки вирішать. Свобода буде змушена лягти під правлячу партію так чи інакше. Ось тут треба буде уважно спостерігати за умінням Тягнибока використовувати свої можливості і знання. Оскільки умови буде диктувати Янукович, всі ж важелі є в нього (фінансування, розвиток, тощо), то свободівцям треба буде зламати голову, щоб відстояти свої інтереси і вибити погодження їх в Києві.

У багатьох є підозра, що Регіони навмисне дали Свободі перемогти, щоб мати слабкого опонента, щоб могти легко придушити його шарпання методом занедбання Західної України. Здається, що вони тільки ждуть розкольницьких мотивів від пана Олега.

Дуже хочеться вірити, що перемога найправішої політичної сили, це не наслідок якихось кулуарних домовлень і театральних дійств, а вибір людей. Що це лише початок змін в мисленні народу і справді щирі лозунги.

Тепер чекаємо перших місцевих рішень і наслідків. А далі готуємось до потужніших виборів.

Для початку, дитина хоче жити. Але ж в нас демократичне, ліберальне суспільство, де шануються право вільного вибору. Якщо мама не захотіла народжувати дитинку, пробач, це її вибір. В принципі, бути біомасою для медицини теж почесно.

Дитина хоче мати щасливу родину з мамою та татом. Але кому потрібна в цій країні традиційна, здорова, репродуктивна сім’я? Ми живемо в добу «вільного кохання» (при чому, чим раніше і більше «партнерів», тим краще), коли сім’я – це тягар, а ні цінність. Такі слова як цнота, подружня вірність – це вже якісь матюки. Коли звичка віддавати, жертвувати чимось заради когось вже не є чеснотами. Шлюб тепер не довгоочікувана подія, яка відкриває новий етап в житті. Сьогодні це не союз жінки і чоловіка на все життя, це – тимчасове партнерство з метою отримати максимального сексуального задоволення. Чи можна з таким підходом подарувати дитині щасливу сім’ю?

Дитина, протягом свого дорослішання, хоче чимось займатися – футболом, конструюванням, танцями, співом, грою на музичних інструментах тощо. Але ж де вона це знайде, коли в її районі закриваються один за одним підліткові клуби? Навіщо, краще приміщення віддати комерційній структурі – нам треба економіку піднімати. Або нехай батьки віддають в респектабельні школи з all included.

Дитину, напевно, не варто вчити вживати алкоголь. Але рекламний супровід футбольних матчів та боксу її навчать протилежному. Кому це цікаво: депутатам ВР або продавщиці, що без розкаяння сумління продає «дорослий» товар дитині?

Дитина не сильно бажає жити з алкоголіками-батьками і опинитися на вулиці. А хто її питав, коли всіляко сприяв збільшенню вживання того ж алкоголю в країні? Проте ми сьогодні маємо міжнародні, конкурентоспроможні алкогольні бренди. Україні є чим пишатися.

Кожна дитинка мріє стати або лікарем, або космонавтом, або інженером. Чи зможе вона реалізувати свою дитячу мрію, коли сфера освіти не є пріоритетом для української влади (набагато цікавіше ділити портфелі, грати у «царя гори»)?

Усі «святкові» урочистості на перше червня виглядають, таким чином, крихтами з барського столу. Якщо ж ми не зрозуміємо, що день захисту дитини – це 365 днів на рік, то завтра українців вивчатимуть в курсі всесвітньої історії разом з половцями, печенігами та іншими зниклими племенами.

Примножує біду традиційний український ген керування і розбрату. Вже так повелося, що де два українці там три гетьмани. Яскравий приклад – наша політика, влада, верхівка держави. Вони собі потовчуться, як молоді півні, а потім будуть мирно дзьобати зерно з одного корита, правда, рано чи пізно частину зарубають на юшку. А до того часу, ті горе-керівники заставлять гризтися між собою цілі народи.

Чому ми настільки сліпі? Можливо, не сліпі, а нам потрібно щоб завжди хтось, когось завойовував і пригнічував. А роль тирана і поневолених регулярно переходила від одних до інших. Такий устрій повністю задовольняє магнатів, депутатів, урядовців і інших олігархів. Принцип, сьогодні я в пісочниці бавлюся до обіду, а ти після обіду. Простий же люд – це ті пісочні замки які ліплять в пісочниці. Їх будують, руйнують, перемішують. Форма змінюється постійно, а сам матеріал залишається. Хоча з часом він зникає. І в кінці кінців пустий майданчик без піску покидають і йдуть бавитись на інший.

Українцям варто жити між собою в злагоді і не давати маніпулювати свідомістю своєю та плювати на тих, хто хоче вчити жити і диктувати правила в цікавій грі, яка називається життя.

Отже, перший напрям – українці схильні бачити у всьому щось погане. Всі складні моменти життя сприймаються з негативної сторони і люди самі себе пригнічують і мучать. Смішним є те, що подавленість виростає в українцях з простих дрібничок, на котрі можна було б і закрити очі. Але наша людина цього ніколи не допустить і буде шпортати свою “рану” доки не стане зовсім скаженою.

Хоча є момент, що здатен підняти настрій громадянам України – це спостерігання за муками свого сусіда. Як багато насолоди приносить цей процес. Особливої пікантності додає підбадьорювання друзів. Лише ми вміємо так піднімати настрій, щоб він ставав в два рази гіршим ніж був до цього. А що? Це в генах. Передається з діда прадіда.

Тепер настала черга показати другий напрям. Все, що було раніше сказане є насправді дурницею, бо українців консолідує і заставляє з усмішкою на все дивитись лише справжня біда. В горі ми здатні тверезо подивитися на проблему і наплювати на неї, зібратися разом і побороти печаль. Паралельно, в моменти великої депресії, народжуються перлини народного гумору і сатири. Чим більше нам зле, тим більше потім народжується усмішок. Нонсенс, проте правдивий.

Залишається лише навчитися ніколи не звертати уваги на прості, буденні клопоти і тоді життя стане справді якісним і простішим. І не буде в світі проблеми, котра зможе здолати українця. А український позитив буде відомий всій планеті. Ми станемо взірцем національної єдності і прикладом для інших.

Посміхайтесь частіше та даруйте радість оточуючим вас людям