Поділитися з іншими

І от, Віктор Федорович на цій темі методичненько виїхав, виставивши себе захисником “вєлікого і моґучєґо” скрізь, де це було потрібно. А далі що? Ні, ну до того, що будь-який кандидат, зробившись обранцем, миттєво кладе великий і товстий х.. на власні обіцянки, українці призвичаїлися. Але от мимовільне “забуття” про “захист” російської мови електорат Януковича забути не може. Аргументи залізні: мовне питання потрібно вирішувати, панство! Терміново! Швидко! Ноги в руки – шухер!!! Та чи є взагалі проблема як така?

Щоби ефективно маніпулювати масою, потрібно вміти дуже хвацько грати на струнах її колективного підсвідомого, досягаючи надр-архетипів і “вмикаючи” їх. Тоді вам віритимуть, за вами йтимуть – навіть якщо будете нести повну маячню. Не зроблю відкриття, сказавши, що маса є де-факто слабкохарактерною, спроможною винятково на прості крайні почуття (повне і безастережне прийняття чогось за істину або ж, навпаки, тотальне відкидання), а отже активізувавши правильні настрої можна досягти повного контролю над нею.

Мова – це те, з чого починається ідентифікація кожного індивіда у соціумі. Мало сумнівів у нас викликає факт, що в Німеччині говорять переважно німецькою, а в Італії – італійською. Тож ми можемо відносно безпроблемно виокремити італійця з числа, скажімо, британців. І це здається нам абсолютно нормальним.

Мовне питання в Україні в його нинішньому стані є нічим іншим, як результатом одразу кількох згубних для нації факторів: по-перше, концентрації активності соціальних елементів виключно на вирішенні власних, локальних проблем (як збільшити прибутки, яке авто купити, в якому районі знімати квартиру, що робити з підвищенням тарифу на комунальні послуги і тому подібне), по-друге, результатом спроб окремих людей “виїхати” нагору шляхом утворення певного ланцюжку асоціацій, на який неодмінно поведуться люди (читай – результатом маніпуляції свідомістю).

Про перше говорити можна багато і довго – поготів у наш час низьких зарплат супроти астрономічних цін на все, безробіття та інших подібних економічних факторів. Велику роль в егоцентричності українця відіграє, проте, і тотальний культурний занепад. Причому мається на увазі не зменшення інтересу до театру чи, приміром, живопису, а нехтування моральних цінностей суспільства взагалі. Канули в Лету багатовікові традиції та звичаї; українські свята (зарівно як і запозичені) перетворилися на привід зайвий раз “хильнути”, у пошані перебувають геть не ті особисті якості, що раніше… Не перетворюватимуся на старого беззубого пердуна-моралізатора і не вантажитиму мізки зайвою інформацією.

Цікавішим є другий фактор. Якщо реально подумати, то чи існує взагалі “мовне питання”? Особисто ти, читачу, можеш назвати хоча б кілька випадків “уґнєтєнія” російської мови в Україні? Ба, більше: дехто з депутатів Верховної Ради не соромиться з трибуни звертатися до народу саме російською… Преси російськомовної у нас на порядок більше від української, телебачення спілкується державною лише номінально. Які проблеми взагалі? Та ж-бо коню ясно, що якщо ти, живучи в певній країні, не володієш її державною мовою хоча б (!) на рівні спілкування, то ти або сидиш безвилазно у звукоізольованій камері 2х2 без будь-яких засобів комунікації із зовнішнім світом, або глухонімий, або недорозвинений, або ж просто ледащо. Відтак абсолютно неприродними виглядають заяви декого про те, що українською мовою в Україні навчатися/працювати/говорити складно: було б бажання…

Ні, народ тут ні при чому. По суті, українці (як і будь-яка інша народність) є великою масою, а значить ними можна маніпулювати. Тут прослідковується чіткий логічний ланцюжок асоціацій: російська мова – мова братніх народів – об’єднання – велика спільнота – СРСР – безтурботна юність – ностальгія. От на чому ґрунтується так звана “мовна проблема”! Просто людська пам’ять заради збереження душевного спокою кожного з нас має властивість стирати враження од усіх поганих подій нашого життя, лишаючи простору лише позитиву. Звідси у старшого покоління і є сприйняття комуністичного минулого як чогось яскравого і чудового, а барви сучасного життя через свою “теперішність” видаються їм вельми сірими і песимістичними. Отже, мимохіть виникає така собі думка: “тоді” було добре, адже всі були разом, була для всіх російська мова, ніхто не знав клопоту, а “зараз” – погано, немає грошей – може, через “українізацію”, тож потрібно повернути все на колишній лад.

Здається, що державна мова є державна мова. Але не все, як кажуть, так просто у нашому болоті!

Пригнічення прав російськомовних є нічим іншим як результатом упливу на громадськість. Відкиньмо на одну хвильку всі свої стереотипи і подумаймо: хто нам у побуті заважає говорити російською? Понад це, чи ж заважає хтось читати книжки або газети російською мовою? Просто певним чином подана інформація в будь-якому разі сприйматиметься за дійснійсть – дарма, що вона може бути і взятою зі стелі!

Інакше з освітою. Безумовно, демократичним є надання права кожній нацменшині плекати власні культурні надбання, до яких, зокрема, належить і мова. Одначе чи звільняє це від необхідності поважати країну, в якій живеш? Тож обов’язкова україномовна освіта, на мою думку, є більше ніж просто очевидна річ в Україні. Смішно, що взагалі треба це комусь доводити. А хтось намагається од цього відмовитися… перекреслюючи тим самим свої дальші перспективи в цій країні, як-то: можливість порозумітися з мешканцем будь-якого регіону, влаштуватися на престижну високооплачувану роботу (поготів – у секторі держуправління), читати і писати не лише своєю рідною, а і державною мовою. І так далі. Парадокс.

І зараз знову починається ходіння-блукання довкола мутної криниці: “А коли ж російську мову зроблять другою державною?“. Шановні, а що конкретно вам це дасть – ви замислювалися?! Так, звільнить від необхідності володіти мовою країни, в котрій живеш… Але давайте тоді в цілях установлення рівних прав для всіх запровадимо аж цілих 133 державних мови – за числом мов нацменшостей, що проживають в Україні. Що буде? Будуть до вас говорити з екрану гагаузькою…

Тож за великим рахунком мовне питання як таке у нас гостро не стоїть. Так, його “поставили” з метою піару цілком конкретних осіб. Одначе тим самим знищили те, що нас об’єднує – почуття належності до єдиної нації-організму. Комусь через це краще зробилося?..

Богдан Ковальчук, головний редактор видання “Хмаро4ос”.

Поділитися з іншими

Ученый совет Национального университета «Киево-Могилянская академия» (НаУКМА)  пришел к выводу, что в основу законопроекта положено «вольное толкование» Европейской хартии региональных или миноритарных языков. При этом документ противоречит как Конституции, так и толкованию Конституционного Суда.

Что касается концепции законопроекта, то ученые не согласились с рядом изложенных тезисов. В частности украинско-российское двуязычие называется в ст.7 законопроекта как «важное достояние украинского народа». Также утверждается, что русский язык «является родным, или повседневно используемым большинством граждан Украины».

«Это не соответствует действительности, – констатируют ученые. – Согласно результатам всеукраинской переписи 2001 года, родным назвали русский язык 29,6% населения, а не «большинство граждан Украины». Что касается числа тех, кто русский язык «повседневно использует», то специалисты не понимают, откуда могли взяться эти данные. Во всяком случае, при переписи такая информация не отслеживалась.

Ключевым положением является часть 3 ст. 8 законопроекта. Авторы предусмотрели, что меры, направленные на использование региональных языков или языков меньшинств, могут применяться при условии, что на территории проживают 10% и более носителей такого языка.

Научное сообщество смутила произвольно взятая цифра в 10%, тем более, что подобного критерия нет в международно-правовых актах. Еще больше сумятицы внесло уточнение о том, что носителями регионального языка предлагается считать не тех, для кого язык является родным (эти данные можно взять из переписи), а тех, кто этот язык «преимущественно употребляет» (где брать эти данные, не уточняется).

По мнению ученых, авторы законопроекта посягают не много ни мало – на конституционный строй государства. В толковании Конституционного Суда, понятие государственного языка является частью понятия «конституционный строй». А право определять и менять конституционный строй в Украине принадлежит исключительно народу (часть 3 ст.5 Конституции Украины), не группе депутатов.

Эксперты констатируют, что ряд статей законопроекта выполнить вообще невозможно. Такой невыполнимой, например, является статья 21, которая вводит свободный выбор языка обучения, да еще и на любом этапе обучения. Ученым интересно: как свое право смогут реализовать, например, крымские татары, которые хотят учиться на родном языке в школе или университете, где обучение ведется на русском языке.

В той же статье прописаны требования для открытия отдельного класса, где обучение будет проводиться на другом языке. Представители вуза, анализировавшие законопроект, решили, что формулировка «достаточное количество заявлений» – размыта и будет толковаться очень вольно.

Законопроект противоречит не только Конституции, но и Европейской хартии региональных или миноритарных языков, считают ученые. Они цитируют статью 3 Хартии, где четко сказано, что «охрана и развитие региональных языков или языков меньшинств не должны мешать официальным языкам и необходимости изучать их».

Экспертное заключение НаУКМА направлено президенту Виктору Януковичу и председателю Верховной Рады Владимиру Литвину. Ученый совет рекомендует снять законопроект «О языках в Украине» с рассмотрения. Специалисты рекомендуют разработать новый документ, причем привлечь к его написанию экспертов, а не представителей отдельных политических сил.

(взято звідси)

Поділитися з іншими

Найгірше в тому це те, що поклоніння російськомовності присутнє всюди, у всіх прошарках населення, у всіх регіонах держави. Зверніть увагу, що російськомовна музика лунає навіть в глухих селах Західної України, що вже казати про схід, південь, мегаполіси.. А так звана мова впевненої людини, що має якийсь міфічний статус і авторитетність – російська, чи не так? За кращих часів української державності, українській мові не надали достатнього захисту, не пропагували її повноцінно, не зміцнили її. А за теперішнього устрою вся праця нових можновладців йде лише на її руйнацію. Ніхто тепер ні не прислухається до народу, ні не зверне уваги на історичну мову.

Так склалося, що Україна дала притулок багатьом народам. Всі національності треба поважати. Росіян, чи то краще сказати російськомовних, в нас є найбільше. Але вони нічим не кращі за вірмен, грузинів, поляків, мадярів, татар та багато інших національностей. То чому ж тоді російська мова, якою розмовляли кати України, зараз має такий зліт? В чому її домінанта? Це питання до Вас. Задумайтесь, а що Ви зробили для розвитку і пропаганди української, рідної своєї мови? Ми українці, україномовні українці, занадто толерантні і дуже терпеливі. Ми завжди шукаємо зірку з неба, а той скарб, яким ми володіємо, даємо вкрасти або знищити іншим. Потім жаліємо, кричимо, а вже пізно. І звинувачувати у цьому можемо хіба самих себе…

Поділитися з іншими