Україна щодня нам дає цікаві події і новини. Створюють їх маленька купка людей, що є на верхівці, при владі, при кермі. Але хто ці люди? Ми наївно думаємо, що це перші особи держави, міністри, президенти, депутати, тощо. Але, щось підказує, що це не так, думаю, що і вони є маріонетками. В Україні, а може і цілому світі, існує складна ієрархічна структура маніпуляції людьми.

Ми ніколи не взнаємо, хто є головним в цьому параді дикунства. Але ми запам’ятаємо хто керує нами безпосередньо. Особливо в пам’ять закарбуються залякувальні методи, яскравий приклад маємо зараз і на початках створення нової Незалежної України. Це моменти, коли пропагуються вигадані ідеї і терор. На даний момент, ми вступили в фазу активного впровадження варварських методів управління і зомбування.

Ви помітили, як плавно нашим першим особам нав’язується деспотичний метод керування державою, котрий зародився ще за “совка”, котрий панує в наших північних сусідів. Влада на місцях щоразу більше стає мілітаризованою, влада на верхах, щоразу більше починає усувати своїх опонентів використовуючи багатогранні трактування одних і тих же законів. Навколо нас помалу будується тюрма. Вони діють за методом – всі хто проти нас, повинні бути знищені або заховані.

Використовуючи засоби масової інформації “лялькарі” показують нам те, що навколо все погано, одні злочини і бандитизм. Показують, що будь-хто, будь-коли, може бути ув’язнений або просто зникнути. Але наразі ми можемо спостерігати лише погрози і одиничні випадки, котрі не вдалось приховати і вони набули розголосу. Вони часами роблять вигляд, що наказують своїх підлеглих і спільників. Але чи далеко заходять ці покарання? Коли на наступні дні, всі покарані припосовують свої сідниці до інших крісел нічим не поганих, коли на дорогах вводяться нові закони, що стають ще “цікавішими” за попередні. Під маскою знищення, вони перероджуються і стають сильнішими. Прагнуть до того щоб все стало на конвеєр.

Але навколо нас є ще і багато доброго. Не варто давати втягувати себе в машину зомбування. Кожен з нас має власний розум, котрий не чим не гірший від тих, хто навчився нами маніпулювати, а, можливо, набагато потужніший ніж в них. Не можна дозволити заволодіти свідомістю. Потрібно показати власну силу і незламність.

Україна найкраща держава. В нас є все. В нас є колосальний потенціал і можливості, природа, ресурси, а найголовніше талановитий і працьовитий народ. Ми перейшли через багато випробувань, подолали багато ворогів. Чи заслуговуємо ми на самознищення? Вирішувати вам…

Всім вже відомі результати наших виборів до обласних, районних, міських, сільських, селищних рад, а також мерів і голів різних рівнів. І це нікому не секрет, що на заході нашої держави перемогли з великим відривом представники дуже правої сили – Свобода. Тріумф патріотизму. Але є ряд ньюансів.

По-перше, перемога лише на місцевому рівні і лише в декількох регіонах. По-друге, державою загалом керують їхні опоненти. По-третє, будуть провокації.

Можливо, ця перемога Свободи – це лише перший крок до здобуття політичного престолу в Україні. Але це ми взнаємо за рік чи два, дивлячись як там собі грошовиті мішки вирішать. Свобода буде змушена лягти під правлячу партію так чи інакше. Ось тут треба буде уважно спостерігати за умінням Тягнибока використовувати свої можливості і знання. Оскільки умови буде диктувати Янукович, всі ж важелі є в нього (фінансування, розвиток, тощо), то свободівцям треба буде зламати голову, щоб відстояти свої інтереси і вибити погодження їх в Києві.

У багатьох є підозра, що Регіони навмисне дали Свободі перемогти, щоб мати слабкого опонента, щоб могти легко придушити його шарпання методом занедбання Західної України. Здається, що вони тільки ждуть розкольницьких мотивів від пана Олега.

Дуже хочеться вірити, що перемога найправішої політичної сили, це не наслідок якихось кулуарних домовлень і театральних дійств, а вибір людей. Що це лише початок змін в мисленні народу і справді щирі лозунги.

Тепер чекаємо перших місцевих рішень і наслідків. А далі готуємось до потужніших виборів.

Примножує біду традиційний український ген керування і розбрату. Вже так повелося, що де два українці там три гетьмани. Яскравий приклад – наша політика, влада, верхівка держави. Вони собі потовчуться, як молоді півні, а потім будуть мирно дзьобати зерно з одного корита, правда, рано чи пізно частину зарубають на юшку. А до того часу, ті горе-керівники заставлять гризтися між собою цілі народи.

Чому ми настільки сліпі? Можливо, не сліпі, а нам потрібно щоб завжди хтось, когось завойовував і пригнічував. А роль тирана і поневолених регулярно переходила від одних до інших. Такий устрій повністю задовольняє магнатів, депутатів, урядовців і інших олігархів. Принцип, сьогодні я в пісочниці бавлюся до обіду, а ти після обіду. Простий же люд – це ті пісочні замки які ліплять в пісочниці. Їх будують, руйнують, перемішують. Форма змінюється постійно, а сам матеріал залишається. Хоча з часом він зникає. І в кінці кінців пустий майданчик без піску покидають і йдуть бавитись на інший.

Українцям варто жити між собою в злагоді і не давати маніпулювати свідомістю своєю та плювати на тих, хто хоче вчити жити і диктувати правила в цікавій грі, яка називається життя.