Ну от, приміром, як сприймати редакцію закону про захист персональних даних, яка набула чинності з першого січня? Відповідно до цього нормативно-правового акту, під “персональними даними” мається на увазі будь-яка інформація, котра дозволяє ідентифікувати особу – аж до назви імені та прізвища. Журналістам дозволяється збирати загальнодоступну інформацію про людину, проте забороняється поширювати її без письмової згоди відповідної людини!

Це виглядає досить маразматично. Наприклад, кореспондент пише замітку про офіційні святкування Нового року в Києві, що їх відкривав президент. Автор уже не може просто зазначити: “Президент України Віктор Янукович узяв участь в офіційних заходах із нагоди Нового року…”, оскільки задля поширення інформації про те, що Віктор Янукович є, власне, президентом (а раптом хтось цього не знає?!), потрібна його письмова згода. То що ж робити? Можна, звичайно, спробувати викрутитися: “Непересічна, відома особистість взяла участь…” – як бачимо, втрачаємо інформативність замітки і ставимо під сумнів власний здоровий глузд. Адже читач, надибавши подібний опус, поставить питання “Що курив аффтор?” – і матиме слушність. Існує варіант подавати письмові запити на поширення цієї інформації відповідно до вимог закону, але в цьому разі про новорічні святкування будете писати в ліпшому разі наприкінці серпня.

Щоб ефективно протидіяти таким “нововведенням”, потрібна солідарність усієї журналістської братії України. А її, на превеликий жаль, поки що немає. Можна було би буквально завалити ту ж Адміністрацію Президента листами на кшталт “Шановний Вікторе Федоровичу! Просимо Вас дозволити поширити загальнодоступну інформацію про те, що ви є президентом України, через наше видання” і так далі. Можливо було б оголосити справжній бойкот політикам – не писати про них УЗАГАЛІ НІЧОГО, залишивши громадськість без інформації, хто нині очолює державу, хто є прем’єр-міністром тощо…

Ні, я насправді знущаюся. Просто гумор у мене специфічний. Веду до того, що непогано було б об’єднати журналістські зусилля задля вирішення цього питання.

Одним законом про персональні дані історія з “наведенням ладу” в українській журналістиці не обмежується. Пам’ятаєте ініціативу Кабміну з введення обов’язкової реєстрації онлайн-інформагенцій? Кажуть, що під визначення “інформагенція” за версією влади може потрапити будь-який інормресурс, ба навіть блоґ пересічного українця. То про яку, на Бога, свободу слова може йтися?..

Виходить, Україна готує у своїх ВНЗ журналістів для того, щоб тих весь час гнітила влада?

Богдан Ковальчук, головний редактор видання «Хмаро4ос».