Примножує біду традиційний український ген керування і розбрату. Вже так повелося, що де два українці там три гетьмани. Яскравий приклад – наша політика, влада, верхівка держави. Вони собі потовчуться, як молоді півні, а потім будуть мирно дзьобати зерно з одного корита, правда, рано чи пізно частину зарубають на юшку. А до того часу, ті горе-керівники заставлять гризтися між собою цілі народи.

Чому ми настільки сліпі? Можливо, не сліпі, а нам потрібно щоб завжди хтось, когось завойовував і пригнічував. А роль тирана і поневолених регулярно переходила від одних до інших. Такий устрій повністю задовольняє магнатів, депутатів, урядовців і інших олігархів. Принцип, сьогодні я в пісочниці бавлюся до обіду, а ти після обіду. Простий же люд – це ті пісочні замки які ліплять в пісочниці. Їх будують, руйнують, перемішують. Форма змінюється постійно, а сам матеріал залишається. Хоча з часом він зникає. І в кінці кінців пустий майданчик без піску покидають і йдуть бавитись на інший.

Українцям варто жити між собою в злагоді і не давати маніпулювати свідомістю своєю та плювати на тих, хто хоче вчити жити і диктувати правила в цікавій грі, яка називається життя.