Сергій Квіт: «Я переконаний, що репутація у ближньому майбутньому розглядатиметься як головний капітал університетів»

Сергій Квіт: «Я переконаний, що репутація у ближньому майбутньому розглядатиметься як головний капітал університетів»

Останнім часом Національний університет «Києво-Могилянська академія» перебуває в центрі уваги громадськості. Основна на те причина – буцімто наявність конфлікту між «Могилянкою» та Міносвіти відтоді, як на чолі останнього став Дмитро Табачник. Це зіткнення інтересів продовжують «обсмоктувати» провідні ЗМІ. Однак чи існує цей конфлікт де-факто? Якщо так, то через що він виник і хто в ньому задіяний? Та й узагалі, як живеться Академії сьогодні, коли вітчизняну вищу освіту знову намагаються реформувати? Про це кореспондент «Хмаро4осу» розмовляв із Президентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергієм Квітом.

– Сергію Мироновичу, відомо, що з 1992-го року «Могилянка» проводила власне вступне тестування для своїх абітурієнтів. Пригадується, відколи ввели обов’язкове ЗНО, через це у вашого університету виникали певні непорозуміння з різними інстанціями й чиновниками. Ну, приміром, із колишнім міністром освіти Іваном Вакарчуком, оскільки він був проти такої практики. А як справи з вступними іспитами у НаУКМА нині?

– Два роки тому Вакарчук дійсно хотів нам заборонити проводити власне вступне тестування, проте тоді ми знайшли в його наказі про умови прийому студентів такі юридичні моменти, що дозволили нам залишити його і зробити так, щоби результати впливали на остаточний бал. Але вже наступного року міністр так розробив свій наказ, щоб унеможливити Академії проводити вступне тестування… Це була одна з цілей того наказу, це було зроблено спеціально з таким розрахунком – я маю відповідну інформацію. І таким чином ми перестали проводити власні випробування для абітурієнтів.

До речі, коли на посаду міністра освіти прийшов Дмитро Табачник, то вступна кампанія також відбувалася за наказом, сформованим в основному Іваном Вакарчуком.

Отже, де-юре два роки ми вже не маємо свого вступного тестування. А де-факто – тільки останній рік, оскільки позаминулого року ми провели тестування для абітурієнтів, хоча тоді воно вже не впливало на бал. Однак вони взяли в ньому участь.

На моє переконання, така заборона немає сенсу. Могилянське вступне тестування – це успішний проект, на основі якого сформовано зовнішнє незалежне оцінювання. Наша версія – досконаліша за ЗНО, яке зараз перебуває «у стадії становлення». Якщо існує якийсь успішний проект, його не потрібно скасовувати, але саме це було зроблено.

– Навіщо, Ви гадаєте, МОН так учиняє?

– Ну, тут, певно, присутня логіка не стільки конкретної людини, скільки цілої системи освіти. Вона у нас у країні виходить не з ідей університетської автономії, а навпаки – з прагнення централізації та контролю. І такою вона була завжди. Отже, мета цієї системи – поступово прибрати все до рук й уніфікувати. Всі повинні бути однаковими і не мати власної точки зору.

Я думаю, що треба використати досвід США і Канади, де кожний ВНЗ фактично існує за своїм власним законом. Там закон під конкретний університет приймається… Щоправда, це закони штатів і провінцій. Головний принцип – підкреслюється індивідуальність вищих навчальних закладів.

Думаю, нам так чи інакше треба йти до того, щоб держава індивідуально підходила до кожного вищого навчального закладу, щоб кожний університет займав свою нішу в освіті, науці, у співпраці з державою в якості експертного середовища, а також у співпраці з місцевими громадами.

– Отже, два роки тому «Києво-Могилянську академію» позбавили власних вступних випробувань. А як уплинув прийом за сертифікатами ЗНО на загальний рівень ваших абітурієнтів?

– Я сказав би, що ЗНО вирівняло якісний склад абітурієнтів по всіх українських університетах. Можливо, в рамках цілої держави це позитивно. Адже ЗНО дозволяє розподілити кращих і гірших по всіх університетах більш рівномірно. Тож увважаю ЗНО дуже важливим проектом. Це єдине принципове нововведення, запроваджене з ініціативи держави після 1991 р. І люди в нього повірили, побачивши позитивні зрушення. Якщо ж говорити конкретно про ситуацію у «Могилянці», то ми поки що втратили можливість мати власне «сито» при вступі. Відповідно, до нас стали потрапляти дещо інакші абітурієнти…

На мій погляд, рівень абітурієнта залежить не лише від високих балів. Якщо оцінювати могилянських абітурієнтів лише за балами сертифікатів ЗНО, то ми перебуваємо далеко попереду інших університетів, бо наші – найкращі. Проте позитивні оцінки – не єдиний важливий критерій. У нас завжди враховувалася вмотивованість вступу саме до нашого університету, здібності, здатність навчатися у НаУКМА та інші чинники.

У 2009-му році ми відзначили, що починаємо отримувати при вступі принципово нову категорію «тихих відмінників», людей не дуже ініціативних, але таких, що добре навчаються. Скажімо так, вони були не проти навчатися саме у нас. Тож ми зробили певні надзусилля, щоб зайвий раз донести до нових студентів, а також наступних абітурієнтів, інформацію про Києво-Могилянську академію як про цінність і як про університет, що зобов’язує до чогось особливого. Відтак я залишився справді задоволений минулорічним набором.

Можна ствердити, що «Києво-Могилянська академія» не втратила свого абітурієнта. Хоч спілкуватися з ним нам легше через власну систему оцінювання, тому що вона вибудовує всі критерії і вимоги. Не треба багато говорити – можна просто написати тест. В іншому випадку, доводиться продовжувати докладати великих комунікаційних зусиль.

– Побутує думка, що в Україні лише в НаУКМА повною мірою провадиться Болонський процес. Інші ж ВНЗ ніяк не можуть на нього «перемкнутися». У чім, на Вашу думку, річ?

– У Києво-Могилянській академії була Болонська система до того, як у нас почався сам Болонський процес. Адже смисл Болонської системи полягає в тому, щоби зробити європейські університети більш конкурентоздатними. Якщо ми говоримо про Болонську систему як про систему оцінювання якості, певну організацію навчального процесу, поглиблення інтеграції науки та освіти, посилення автономії університетів, то це те, що поглиблює існуючу західноєвропейську концепцію. В Україні ж такі речі є цілком новими…

Для Могилянки, навпаки, вони не нові, оскільки ми завжди мали кредитно-рейтингову систему, українську та англійську робочі мови, в нас ніколи не було корупції, ми запровадили в Україні перші бакалаврські, магістерські та PhD-програми – цебто, всі програми західного зразка. Завжди у нас діяла система Liberal Arts Education – вільного навчання, коли студент самостійно формує для себе «траєкторію» освіти. Ми по суті є західним університетом. Тому приєднання України до Болонського процесу не означало для нашого ВНЗ практично ніяких суттєвих змін. А от для цілої вітчизняної системи освіти ці зміни виглядають драматичними. Хоч ніяких реальних зусиль для імплементації Болонських домовленостей не докладається.

У багатьох наших університетах узагалі нічого з Болонської системи не впроваджено. Окрім якихось вторинних формальних вимог. Наприклад, ми дискутуємо про кількість годин у кредиті і про ранжування оцінок. Але принципові моменти – університетська автономія, мобільність, студентське самоврядування поки що не діють. Бо ж про яку ту ж таки мобільність може йтися, коли навіть українське академічне середовище переважно не володіє англійською мовою?

– Перейдімо до дещо злободенніших питань… Усі – а найбільше, либонь, ЗМІ – говорять про якийсь конфлікт, який нібито виник між «Могилянкою» та Міносвіти чи то між Вами й міністром освіти… Чи дійсно цей конфлікт існує? І, якщо так, то між ким він, власне, розгортається – персонально між Сергієм Квітом і Дмитром Табачником, між «Могилянкою» і Міністерством, чи взагалі між Академією і новою владою?

– Я не можу сказати, що маємо протистояння з новою владою. Наприклад, коли почався конфлікт з Дмитром Володимировичем через наші відмінні погляди на реформи вищої освіти, то за сприяння Юрія Мірошниченка – представника Президента України у Верховній Раді – у процесі публічної дискусії було розроблено значно прогресивніший законопроект про вищу освіту. Могилянка тут виступає експертом, апелюючи до всіх депутатів Верховної ради, які беруть участь у голосуванні. Ми не можемо допустити прийняття цілком хибного закону. Із цього приводу я навіть звертався з відкритим листом до Президента України, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра. Освіта – це майбутнє цілої нації та держави. Тут повинні бути принципові компроміси між владою та опозицією. Адже не існує багато шляхів для проведення реформ. Головне – якісно змінити самі університети.

Тепер щодо конфлікту з Дмитром Табачником. Звісно, коли він був призначений на посаду міністра освіти і науки, я повинен був висловити свою думку про його ксенофобні погляди на українську культуру та український народ. Потім, після оприлюднення законопроекту про вищу освіту групою народних депутатів та МОН, я так само заявив, що цей документ неприйнятний, оскільки він фактично повертає нас у Радянський Союз, «цементуючи» самоізоляцію України на міжнародній арені. Відповідно, тут ми з Дмитром Володимировичем також не зійшлися у поглядах.

– То до цього і зводиться настільки «розтиражований» у суспільстві конфлікт?

– Можливо. Можна і так сказати…

До речі, я не хочу узагальнювати його до цілого Міністерства. Там працюють живі люди, професіонали, вони роблять багато корисного, зокрема втримують українську освітню систему від саморуйнування. Бо освітня галузь у нас непрестижна, зарплати невеликі, а також над нею весь час ставлять якісь експерименти, котрі взагалі не можуть розглядатися як розвиток. Це якісь досліди над освітянами. Тому я не скажу, що ми виступаємо проти Міністерства освіти. Іноді ми маємо плідну і корисну співпрацю.

От позиція Дмитра Табачника щодо приниження української мови, відгороджування нашої держави від цілого світу, дійсно іде врозріз українським національним інтересам. Україна – це європейська держава, яка більше ніколи не буде рухатися у фарватері Російської імперії. Як експерти, ми не можемо на чорне казати «біле». Якщо для України щось погано, ми мусимо казати, що це погано – інакше які з нас експерти? Нам би ніхто не довіряв! А Києво-Могилянська академія має авторитет у суспільстві. Ми повинні виправдовувати сподівання українського народу.

– Скажіть, пане Сергію, а ініціатива Міносвіти щодо скорочення кількості ВНЗ в Україні є, на Вашу думку, корисною?

– Я вже багато років кажу, що треба скорочувати число університетів. Сьогодні в Україні понад 900 вищих навчальних закладів, а з них – понад 250 університетів. Це забагато.

Втім, не можна скорочувати виші за статистичним принципом, тобто за кількістю студентів. Зрозуміло ж, що кількість студентів не свідчить про якість університету. В Україні є університети, які декларують у себе 80 тисяч студентів… Повірте мені, що вони далеко не найкращі – з філіями по райцентрах і селах.

Щоби дійсно ефективно скоротити кількість ВНЗ, треба висувати якісні, а не кількісні критерії. Також запроваджувати такі форми взаємодії, які апробовані у світі. Наприклад, кілька університетів та академічних інститутів цілком можуть концентрувати свої зусилля на певних напрямах наукових досліджень, створюючи спеціальні спільні науково-дослідні підрозділи. Університети повинні мати можливість безболісно для виконання статутних обов’язків зливатися, укрупнюватися, розвиватися і співпрацювати між собою.

Головне, щоби нова концепція створювала для університетів нові можливості, у заохочувальних, а не заборонних формах. Це важливо також і для пошуку коштів, диверсифікації джерел надходжень ресурсів, щоб меценатам і благодійникам було не лише престижно, але й вигідно працювати з університетами. Потрібно забезпечити тіснішу співпрацю університетів з працедавцями, національною економікою.

Ключовий моментом і тут є університетська автономія. Кожний ВНЗ мусить відповідати за якість свого диплому, за рівень своїх випускників, за результативність наукових досліджень і в тому числі за своє фінансування. А щоб він не сподівався весь час на державу, треба надати йому такі можливості, яких наразі не немає, бо в Україні не існує автономії – ні фінансової, ні академічної, ні організаційної, ні кадрової. Лише тоді, коли вищий навчальний заклад буде автономним, держава зможе з нього щось справді спитати. Зараз співпраця ВНЗ і держави відбувається за принципом взаємної недовіри.

– «Могилянка», як і решта вишів, стикається з великою кількістю пільговиків, охочих стати студентами. Часто їхній загальний рівень знань нижчий, аніж в інших, проте за принципами пільг вони проходять добір і стають студентами. Як складається в подальшому їхня доля?

– В Академії проблема пільговиків не стоїть дуже гостро. Ми завжди вище за інших піднімаємо бали сертифікатів ЗНО, що вимагаємо від вступників. Якщо пільгові категорії абітурієнтів не відповідають балам сертифікатів, вони просто відсіюються. Ті, хто стають нашими студентами, – це переважно сумлінні молоді люди, якими ми задоволені. Принаймні сказати, що пільговики є найслабшими, не можна.

– Сергію Мироновичу, студентським середовищем блукають чутки про погіршення рівня Національного університету «Києво-Могилянська академія». Мовляв, він утрачає, «здає» свої лідерські позиції через зниження рівня і абітурієнтів, і взагалі підготовки. Прокоментуйте таку інформацію, будь ласка. Кому вигідно, щоб така інформація поширювалася? Чи відповідає вона дійсності?

– Звісно, це не так. Є об’єктивні показники, пов’язані з нашим лідерством в усіх університетських рейтингах. Згадаю, що кожного року ми відраховуємо біля 120 студентів бюджетної і стільки ж контрактної форми навчання. Це свідчить про вимогливість, яка також є показником якості навчання. Зараз ми працюємо над створенням нової системи контролю якості навчання і викладання. Зростають різні навчальні можливості – доступу до інформації, участі в наукових дослідженнях тощо. Подібні розмови (про погіршення рівня університету – прим. авт.) є в усі часи і в усіх країнах світу. Вони починаються з того, що студенти, які готуються до випуску, зверхньо дивляться на «фрешів». Мовляв, у наші часи… Я ставлюся до цього спокійно.

До слова, останнім часом у нас зміцнюється викладацький потенціал. Скажімо, лише торік до Могилянки прийшло 10 нових докторів наук, працює дедалі більше наших же випускників, які мають не лише добру базу, міжнародний досвід, розуміють і цінують специфіку Києво-Могилянської академії. Говорити про якісь погіршення немає підстав.

– Щодо навчального процесу, багато хто нарікає, що в «Києво-Могилянці» відсутня заочна форма навчання. Чому так сталося?

– Це якраз питання якості! Ми вважаємо, що заочна освіта – це не освіта взагалі. Погодьтеся, НаУКМА було б дуже вигідно з фінансової точки зору мати заочну систему освіти як потужне джерело надходження коштів. Ним користуються всі університети, окрім Могилянки. Якість освіти – частина нашого доброго імені. Я переконаний, що репутація у ближньому майбутньому розглядатиметься як головний капітал університетів. Більш прийнятні форми – т.зв. змішана освіта у рамках концепції освіти протягом життя.

– Пане Сергію, чи не могли б Ви насамкінець побажати чогось студентам? Переважна більшість аудиторії нашого видання – саме молодь…

– Зичу побільше амбіцій, з яких, в принципі, все починається. А також – здорового егоїзму. Здоровий егоїзм стосується не лише того, що людина сама хоче одержати, але й наскільки вона вимоглива до себе самої та до інших. Коли людині щось потрібне – вона обов’язково це буде мати!

Спілкувався Богдан Ковальчук.

Хмаро4ос

Previous знов гнівне...екологічне...
Next Театральні постановки для шоу Януковича

About author

You might also like

У Львові розкажуть про неправомірні дії чиновників Садового

У Львові розкажуть про неправомірні дії чиновників Львівської міської ради. Про це повідомили у ГО “Розвиток громади”. Прес-конференція відбудеться 15 червня, о 11:00 у прес-центрі АІА “Гал-інфо”, пл. Міцкевича,8, “Будинок

Садовий “наїхав” на військову прокуратуру

Мер Львова каже, що від нього вимагають квартири Міський голова Львова Андрій Садовий “наїхав” на військову прокуратуру Західного регіону. Про це Садовий написав у Фейсбуці. “Маленький кейс про те як

Львівщина Прокоментуй!

Урочисто запущений у Львові трамвай потрапив у ДТП

Як повідомили у диспетчерській службі ЛКП “Львівелектротранс”, рух трамвая №8 вже відновлено. Зранку по маршруту було дві затримки – на вул Мушака і біля ринку “Шувар”. «За маршрутом трамвая №8