Реквієм по „Дяді Стьопі”

Мабуть, найбільше досягнення української міліції за останні дні – розкриття підриву запорізької церкви. Або, у всякому випадку, рапорт про це розкриття. За звітом міліції, винним виявився паламар, якого колись вигнали зі служби у церкві за крадіжки пожертвуваних грошей. Правоохоронці затримала колишнього служку, а також його брата та їхню матір, яку згодом відпустили як непричетну, про брата ж нічого не пишуть, мабуть ще тримають. А ось паламар нібито зізнався. Отже, міліція вважає, можна звітувати про успішне розкриття тої справи.

Щиро шкода, що трапляються такі нерозважливі типи, які можуть помститися зовсім стороннім  і невинним людям. І навіть якщо то не наше з вами діло – обговорювати божий промисел, то це не заважає нам засумніватися – а чи існує він, той Всевишній, що дозволяє хлопцеві притарабанити вибухівку аж до церкви, і допускає загибель служниці? Хто зна, що там на тих небесах твориться, якщо страсті низькі все одно беруть верх над  розумним, добрим, і вічним, яке вчителі неодмінно ж колись сіяли в голову тому підривникові церков…

Але знаєте, що в цій історії найбільше вразило? Те, що завдяки інтернету стало як ніколи чітко помітно: наша міліція за майже двадцять років існування держави залишилася тим люто ненавидимим „мусором”, яким і була колись за СССР. Наче нічого й не змінилося за роки незалежності. Щоб переконатися, досить глянути на коментарі під повідомленням про розкриття міліціонерами запорізького вибуху. Переважна більшість відгуків одноманітні, як краплі у дощі: МІЛІЦІЯ ВИБИЛА ЗІЗНАННЯ. І виб’є їх із кого завгодно.

Народ у цьому не сумнівається ні на грам.

І це вже не вражає, це лякає.

Бо таки є у цьому світі країни, де поліцейський – це безумовно поважаний страж порядку, і в жодного громадянина язик не повернеться назвати правоохоронця сміттям. Хіба що в самого людського „сміття” – тобто у далеких від законності громадян, яких в тій чи іншій кількості є всюди.

Це страшно, що за майже двадцять років ні ми, ні міліція не стали кращими. Вони не перестали бути продажними і безкарними, а ми не навчилися нетерпимості до їхньої „сміттєвості”, і не змінили в кінці кінців сам підхід до сприйняття міліції суспільством.

Кажуть, Саакашвілі таки навчив правоохоронців бути поважаними – підняв їм зарплати, але й скоротив сильно чисельність, і виганяв за найменший проступок.

А у нас все по-старому. Міліцію не люблять так само, як не любили її за Брежнєва, Горбачова, Кравчука, Кучми, Ющенка, і вже тепер за Януковича. Щоправда, тоді не любили її мовчки. Не любили, але намагалися підняти її позитивний імідж у очах народу, і хоча б знімали мультики про дядю Стьопу, та фільми про „доблесну міліцію” і „слідство ведуть знатоки”. А тепер і фільмів не знімають. Іміджу позитивного взагалі ніякого не залишилося, піднімати вже нічого. Зате тепер народ хоч у коментах може обурюватися, за Брежнєва такого бути точно не могло.

То що, невже всі наші зміни за 19 років незалежності полягають лише у можливості  залишати невдоволені відгуки в інтернеті?

П.С. Як з’ясувалося, у вину пономаря, нерішучого і спокійного 25-річного хлопця, не вірить ні настоятель храму, ні священники, ні взагалі ніхто. А ось міліція – вірить…

А нам кому вірити?

Поділитися з іншими