Автобус під назвою „Україна”

Автобус під назвою „Україна”

Майже у кожного з нас є родина в далекому українському селі. Ми рідко вибираємося на ті села, хіба на великі свята або на похорони. Туди важко дістатися, якщо немає власної машини. Автобуси ходять двічі чи раз на день, маршрут зазвичай прокладено так, щоб автобусу заїхати в десяток таких же відірваних від міського життя куточків, і одразу ж вирушити назад тим же шляхом. Взимку кожна така поїздка до родичів – це ризик не повернутися вчасно, бо коли замітає дороги, то транспорт не ходить взагалі. І зазвичай це трапляється або на Різдво, або на Водохреща.

І ось коли серед потріскуючого від сильних морозів далекого села ти виходиш з такого автобуса – а це старенький ЛАЗ, в містах ти таких машин вже багато років не зустрічав, і поки ти „плив” на ньому через засніжені поля й переліски, тобі згадалося дитинство, і теплі бабусині пиріжки, і ще багато чого згадалося, – і коли ти обертаєшся на прощання, щоб помахати йому подумки рукою, то раптом бачиш на його борту напис великими кольоровими буквами „Україна”, – з тобою щось стається.

Ти завмираєш.

Ти раптом розумієш, що цей автобус – це символ країни, назву якої він несе на собі. До неї так само вже немає запчастин, і вона живе одним лише божим духом, бо бісові злодії повідкручували вже все, що могли. Так само її відсунули на задвірки автопарку, звідки на престижні маршрути вже не беруть, але – вона усе ще жива. І як цей автобус, що метр за метром долає заметену снігом ґрунтову дорогу, вона день за днем пробивається через зневіру, і сподівається таки пройти свій звивистий шлях.

І ти застигаєш, дивлячись на звичайнісінький старий автобус із написом „Україна”, що підбирає пасажирів у черговому далекому селі, посеред засніженого степу, і ця мить тебе переслідуватиме потім все життя.

Я спеціально не писав про це одразу після зимової поїздки до родичів. Хотів дати враженню відстоятися. Хотів перевірити, чи залишиться воно таким же яскравим і щемлячим. Воно залишилося. Тому саме цим спогадом я хочу відзначити останній день далеко не найлегшої для України зими. Ви розумієте, що я не лише морози маю на увазі.

Із наступаючою весною тебе, старенький автобусе із написом „Україна” на борту! Сподіваюся, що ти пережив цьогорічні заметілі, і хоча попереду у тебе ще танучі сніги і бездоріжжя, ти таки дістанешся свого головного перехрестя, як і та країна, назву якої ти маєш на собі.

Мені дуже хочеться в це вірити…

Автобус "Україна"

Previous Український позитив
Next Політичний плагіат

About author

You might also like

Від Садового вимагають відзвітуватись за сміття

ПРИРЕЧЕНА ЛЬВІВСЬКА МІСЬКРАДА ВИДІЛИЛА ЧЕРГОВІ 36 МЛН. НА СМІТТЯ. ФРАКЦІЯ УКРОП ВИМАГАЄ ЗВІТУ ЗА ПОПЕРЕДНЬО ВИТРАЧЕНІ 77 МЛН. ГРИВЕНЬ Сміття приймається за готівку. Як готівка виводиться з міського бюджету? Офіційна

Різне

Shop

After basically michael kors outlet out her coach factory assets tiffany and co jewelery in a low coach factory blazer ensemble, the michael kors outlet reality coach outlet star louis

Сергій Квіт: «Я переконаний, що репутація у ближньому майбутньому розглядатиметься як головний капітал університетів»

Останнім часом Національний університет «Києво-Могилянська академія» перебуває в центрі уваги громадськості. Основна на те причина – буцімто наявність конфлікту між «Могилянкою» та Міносвіти відтоді, як на чолі останнього став Дмитро

  • latunda

    оптимістична історія :)) мене завжди вражав оптимізм і дух українців. Адже це те, що нас вирізняє з-поміж інших народів 🙂 шкода тільки, що наш оптимізм тепер підточується не тільки важкою негодою, але і тими “доброзичливими” дядьками, які сидять у верховній раді і адміністрації і ні фіга для нас не збираються робити

  • тапк ті дядьки сидять там завжди, за різних влад і нічого не роблять дял нас, бо немають часу зробити, так як спочатку треба подбати про себе. І маємо циклічність, невстигають одні почаи щось робити, як їх замінюють іншими.

  • gamenoid

    Символічний не тільки сам автобус, але і його пасажири. Вони трясуться в цьому напіврозваленому автобусі по фронтовій дорозіті і клянуть тих дядьків, що керують автопарком, шофера, автодор. Але себе ніколи! Єдине, про що вони мріють, це нашкребти грошей і купити собі “Ланос”(читай свалити нафіг з цього автобуса). Це вони, коли цей атобус ламається, стоять неподалік, курять і кожні 5 хвилин викрикують до шовера “ну шо там? ше довго”. Звичайно є й такі, що пропонують допомогу, звертають увагу шофера на те, що палити в салоні заборонено, вимагають від “пацанчіків” з бомбетеля, зробити тихіше, оскільки не всі в захваті від творчості Круга. Але таких одиниці. І поки так буде, автобус і далі буде розвалюватись на ямах розваленої дороги.