Асобєннасті “национальнава” язикавєдінь’я

Асобєннасті “национальнава” язикавєдінь’я

Одним із провідних гасел передвиборчої кампанії нинішнього президента України був захист російської мови. Від кого, власне, її захищати – вточнити забули, проте це не важливо. Бо ж, погодьтеся, балачки про права російської мови – безпрограшний варіант, який усі дев’ятнадцять із гаком років нашої незалежності був яблуком розбрату для народу.

І от, Віктор Федорович на цій темі методичненько виїхав, виставивши себе захисником “вєлікого і моґучєґо” скрізь, де це було потрібно. А далі що? Ні, ну до того, що будь-який кандидат, зробившись обранцем, миттєво кладе великий і товстий х.. на власні обіцянки, українці призвичаїлися. Але от мимовільне “забуття” про “захист” російської мови електорат Януковича забути не може. Аргументи залізні: мовне питання потрібно вирішувати, панство! Терміново! Швидко! Ноги в руки – шухер!!! Та чи є взагалі проблема як така?

Щоби ефективно маніпулювати масою, потрібно вміти дуже хвацько грати на струнах її колективного підсвідомого, досягаючи надр-архетипів і “вмикаючи” їх. Тоді вам віритимуть, за вами йтимуть – навіть якщо будете нести повну маячню. Не зроблю відкриття, сказавши, що маса є де-факто слабкохарактерною, спроможною винятково на прості крайні почуття (повне і безастережне прийняття чогось за істину або ж, навпаки, тотальне відкидання), а отже активізувавши правильні настрої можна досягти повного контролю над нею.

Мова – це те, з чого починається ідентифікація кожного індивіда у соціумі. Мало сумнівів у нас викликає факт, що в Німеччині говорять переважно німецькою, а в Італії – італійською. Тож ми можемо відносно безпроблемно виокремити італійця з числа, скажімо, британців. І це здається нам абсолютно нормальним.

Мовне питання в Україні в його нинішньому стані є нічим іншим, як результатом одразу кількох згубних для нації факторів: по-перше, концентрації активності соціальних елементів виключно на вирішенні власних, локальних проблем (як збільшити прибутки, яке авто купити, в якому районі знімати квартиру, що робити з підвищенням тарифу на комунальні послуги і тому подібне), по-друге, результатом спроб окремих людей “виїхати” нагору шляхом утворення певного ланцюжку асоціацій, на який неодмінно поведуться люди (читай – результатом маніпуляції свідомістю).

Про перше говорити можна багато і довго – поготів у наш час низьких зарплат супроти астрономічних цін на все, безробіття та інших подібних економічних факторів. Велику роль в егоцентричності українця відіграє, проте, і тотальний культурний занепад. Причому мається на увазі не зменшення інтересу до театру чи, приміром, живопису, а нехтування моральних цінностей суспільства взагалі. Канули в Лету багатовікові традиції та звичаї; українські свята (зарівно як і запозичені) перетворилися на привід зайвий раз “хильнути”, у пошані перебувають геть не ті особисті якості, що раніше… Не перетворюватимуся на старого беззубого пердуна-моралізатора і не вантажитиму мізки зайвою інформацією.

Цікавішим є другий фактор. Якщо реально подумати, то чи існує взагалі “мовне питання”? Особисто ти, читачу, можеш назвати хоча б кілька випадків “уґнєтєнія” російської мови в Україні? Ба, більше: дехто з депутатів Верховної Ради не соромиться з трибуни звертатися до народу саме російською… Преси російськомовної у нас на порядок більше від української, телебачення спілкується державною лише номінально. Які проблеми взагалі? Та ж-бо коню ясно, що якщо ти, живучи в певній країні, не володієш її державною мовою хоча б (!) на рівні спілкування, то ти або сидиш безвилазно у звукоізольованій камері 2х2 без будь-яких засобів комунікації із зовнішнім світом, або глухонімий, або недорозвинений, або ж просто ледащо. Відтак абсолютно неприродними виглядають заяви декого про те, що українською мовою в Україні навчатися/працювати/говорити складно: було б бажання…

Ні, народ тут ні при чому. По суті, українці (як і будь-яка інша народність) є великою масою, а значить ними можна маніпулювати. Тут прослідковується чіткий логічний ланцюжок асоціацій: російська мова – мова братніх народів – об’єднання – велика спільнота – СРСР – безтурботна юність – ностальгія. От на чому ґрунтується так звана “мовна проблема”! Просто людська пам’ять заради збереження душевного спокою кожного з нас має властивість стирати враження од усіх поганих подій нашого життя, лишаючи простору лише позитиву. Звідси у старшого покоління і є сприйняття комуністичного минулого як чогось яскравого і чудового, а барви сучасного життя через свою “теперішність” видаються їм вельми сірими і песимістичними. Отже, мимохіть виникає така собі думка: “тоді” було добре, адже всі були разом, була для всіх російська мова, ніхто не знав клопоту, а “зараз” – погано, немає грошей – може, через “українізацію”, тож потрібно повернути все на колишній лад.

Здається, що державна мова є державна мова. Але не все, як кажуть, так просто у нашому болоті!

Пригнічення прав російськомовних є нічим іншим як результатом упливу на громадськість. Відкиньмо на одну хвильку всі свої стереотипи і подумаймо: хто нам у побуті заважає говорити російською? Понад це, чи ж заважає хтось читати книжки або газети російською мовою? Просто певним чином подана інформація в будь-якому разі сприйматиметься за дійснійсть – дарма, що вона може бути і взятою зі стелі!

Інакше з освітою. Безумовно, демократичним є надання права кожній нацменшині плекати власні культурні надбання, до яких, зокрема, належить і мова. Одначе чи звільняє це від необхідності поважати країну, в якій живеш? Тож обов’язкова україномовна освіта, на мою думку, є більше ніж просто очевидна річ в Україні. Смішно, що взагалі треба це комусь доводити. А хтось намагається од цього відмовитися… перекреслюючи тим самим свої дальші перспективи в цій країні, як-то: можливість порозумітися з мешканцем будь-якого регіону, влаштуватися на престижну високооплачувану роботу (поготів – у секторі держуправління), читати і писати не лише своєю рідною, а і державною мовою. І так далі. Парадокс.

І зараз знову починається ходіння-блукання довкола мутної криниці: “А коли ж російську мову зроблять другою державною?“. Шановні, а що конкретно вам це дасть – ви замислювалися?! Так, звільнить від необхідності володіти мовою країни, в котрій живеш… Але давайте тоді в цілях установлення рівних прав для всіх запровадимо аж цілих 133 державних мови – за числом мов нацменшостей, що проживають в Україні. Що буде? Будуть до вас говорити з екрану гагаузькою…

Тож за великим рахунком мовне питання як таке у нас гостро не стоїть. Так, його “поставили” з метою піару цілком конкретних осіб. Одначе тим самим знищили те, що нас об’єднує – почуття належності до єдиної нації-організму. Комусь через це краще зробилося?..

Богдан Ковальчук, головний редактор видання “Хмаро4ос”.

Previous КГБ у дії: Заарештованих хлопців б`ють у відділках, кажуть за Сталіна
Next Відкритий лист Марії Матіос до генерального прокурора України

About author

You might also like

Львівщина Прокоментуй!

Львівські провідниці приймають пологи у пасажирок

У потязі “Львів-Рівне” пасажирка народила дівчинку. Про це повідомляє РОДТРК. Жінка, яка народила дівчинку до Рівного вирішила не доїжджати. Її “швидка” забрала у місті Броди Львівської області. За попередньою інформацією, і мама,

Львівщина Прокоментуй!

У Львові хочуть засіяти травою трамвайні колії

Під час засідання постійної комісії інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики ЛМР, депутат Іванців Роман озвучив ідею щодо озеленення трамвайних колій у Львові. Про це пише Depo.Львів з посиланням

Львівщина прийматиме кращих українських фехтувальників, – стартує етап Кубку України

Упродовж 9 – 11 грудня у Львові відбудеться етап Кубку України з фехтування, присвячений пам’яті Заслуженого тренера кол. СРСР, засновника української школи фехтування, видатного спортивного педагога, професора Вадима Андрієвського. Упродовж

  • Мовне питання завжди було гарним інструментом для політиків. Щоб роздути тему вистачить декількох тролів, що будуть підливати масла в вогонь.

  • мовна ситуація в Україні є унікальною у світовому масштабі, я вважаю. згадую, кілька років тому у дружні компанії (справа була у Києві) зайшла тема мов в Україні. самі того не помічаючи вже, люди спілкувалися російською. коли я зауважив, що це ненормально – у центрі столиці цілої держави обурюватися мовним питанням (конкретно – так званою українізацією), спілкуючись при тому мовою сусідньої країни, компанія вражено затихла. потім зізналися, що нікому і в голову не прийшла думка про цю невідповідність. отака вже це країна – люди настільки звикли до вживання чужинської мови, що вже її вважають своєю, і захищають своє бажання нею спілкуватися.
    а невмілі дії ющенків з популяризації української мови призвели до зворотного ефекту – нате вам тепер Овоща Йолковича у царі.
    гірко…

  • І що будемо робити?

  • Gavriltciv

    моя улюблена тема…
    я довго і без особливих успіхів сварилася на багатьох форумах та блогах, намагаючись довести, що українську мову повинні знати всі жителі краіни-України)). доводила, що ніхто не забороняє спілкування на інших мовах, але ж, оскільки ми всі є громадянами цієї країни ,повинні вчити мову. не можу сказати, що змирилася з теперішнім станом проблеми, але зараз просто не знаю, яким чином можна ефективно популяризувати нашу мову в умовах, коли навіть в Раді як не на сурожі говорять, так на россійській мові.

  • Gavriltciv

    не коментар, а потік свідомості)) вибачте за промову-нескладушку))

  • То не варто розриватися перед тролями.

  • Gavriltciv

    але ж треба щось робити…