Асобєннасті “национальнава” язикавєдінь’я

Асобєннасті “национальнава” язикавєдінь’я

Одним із провідних гасел передвиборчої кампанії нинішнього президента України був захист російської мови. Від кого, власне, її захищати – вточнити забули, проте це не важливо. Бо ж, погодьтеся, балачки про права російської мови – безпрограшний варіант, який усі дев’ятнадцять із гаком років нашої незалежності був яблуком розбрату для народу.

І от, Віктор Федорович на цій темі методичненько виїхав, виставивши себе захисником “вєлікого і моґучєґо” скрізь, де це було потрібно. А далі що? Ні, ну до того, що будь-який кандидат, зробившись обранцем, миттєво кладе великий і товстий х.. на власні обіцянки, українці призвичаїлися. Але от мимовільне “забуття” про “захист” російської мови електорат Януковича забути не може. Аргументи залізні: мовне питання потрібно вирішувати, панство! Терміново! Швидко! Ноги в руки – шухер!!! Та чи є взагалі проблема як така?

Щоби ефективно маніпулювати масою, потрібно вміти дуже хвацько грати на струнах її колективного підсвідомого, досягаючи надр-архетипів і “вмикаючи” їх. Тоді вам віритимуть, за вами йтимуть – навіть якщо будете нести повну маячню. Не зроблю відкриття, сказавши, що маса є де-факто слабкохарактерною, спроможною винятково на прості крайні почуття (повне і безастережне прийняття чогось за істину або ж, навпаки, тотальне відкидання), а отже активізувавши правильні настрої можна досягти повного контролю над нею.

Мова – це те, з чого починається ідентифікація кожного індивіда у соціумі. Мало сумнівів у нас викликає факт, що в Німеччині говорять переважно німецькою, а в Італії – італійською. Тож ми можемо відносно безпроблемно виокремити італійця з числа, скажімо, британців. І це здається нам абсолютно нормальним.

Мовне питання в Україні в його нинішньому стані є нічим іншим, як результатом одразу кількох згубних для нації факторів: по-перше, концентрації активності соціальних елементів виключно на вирішенні власних, локальних проблем (як збільшити прибутки, яке авто купити, в якому районі знімати квартиру, що робити з підвищенням тарифу на комунальні послуги і тому подібне), по-друге, результатом спроб окремих людей “виїхати” нагору шляхом утворення певного ланцюжку асоціацій, на який неодмінно поведуться люди (читай – результатом маніпуляції свідомістю).

Про перше говорити можна багато і довго – поготів у наш час низьких зарплат супроти астрономічних цін на все, безробіття та інших подібних економічних факторів. Велику роль в егоцентричності українця відіграє, проте, і тотальний культурний занепад. Причому мається на увазі не зменшення інтересу до театру чи, приміром, живопису, а нехтування моральних цінностей суспільства взагалі. Канули в Лету багатовікові традиції та звичаї; українські свята (зарівно як і запозичені) перетворилися на привід зайвий раз “хильнути”, у пошані перебувають геть не ті особисті якості, що раніше… Не перетворюватимуся на старого беззубого пердуна-моралізатора і не вантажитиму мізки зайвою інформацією.

Цікавішим є другий фактор. Якщо реально подумати, то чи існує взагалі “мовне питання”? Особисто ти, читачу, можеш назвати хоча б кілька випадків “уґнєтєнія” російської мови в Україні? Ба, більше: дехто з депутатів Верховної Ради не соромиться з трибуни звертатися до народу саме російською… Преси російськомовної у нас на порядок більше від української, телебачення спілкується державною лише номінально. Які проблеми взагалі? Та ж-бо коню ясно, що якщо ти, живучи в певній країні, не володієш її державною мовою хоча б (!) на рівні спілкування, то ти або сидиш безвилазно у звукоізольованій камері 2х2 без будь-яких засобів комунікації із зовнішнім світом, або глухонімий, або недорозвинений, або ж просто ледащо. Відтак абсолютно неприродними виглядають заяви декого про те, що українською мовою в Україні навчатися/працювати/говорити складно: було б бажання…

Ні, народ тут ні при чому. По суті, українці (як і будь-яка інша народність) є великою масою, а значить ними можна маніпулювати. Тут прослідковується чіткий логічний ланцюжок асоціацій: російська мова – мова братніх народів – об’єднання – велика спільнота – СРСР – безтурботна юність – ностальгія. От на чому ґрунтується так звана “мовна проблема”! Просто людська пам’ять заради збереження душевного спокою кожного з нас має властивість стирати враження од усіх поганих подій нашого життя, лишаючи простору лише позитиву. Звідси у старшого покоління і є сприйняття комуністичного минулого як чогось яскравого і чудового, а барви сучасного життя через свою “теперішність” видаються їм вельми сірими і песимістичними. Отже, мимохіть виникає така собі думка: “тоді” було добре, адже всі були разом, була для всіх російська мова, ніхто не знав клопоту, а “зараз” – погано, немає грошей – може, через “українізацію”, тож потрібно повернути все на колишній лад.

Здається, що державна мова є державна мова. Але не все, як кажуть, так просто у нашому болоті!

Пригнічення прав російськомовних є нічим іншим як результатом упливу на громадськість. Відкиньмо на одну хвильку всі свої стереотипи і подумаймо: хто нам у побуті заважає говорити російською? Понад це, чи ж заважає хтось читати книжки або газети російською мовою? Просто певним чином подана інформація в будь-якому разі сприйматиметься за дійснійсть – дарма, що вона може бути і взятою зі стелі!

Інакше з освітою. Безумовно, демократичним є надання права кожній нацменшині плекати власні культурні надбання, до яких, зокрема, належить і мова. Одначе чи звільняє це від необхідності поважати країну, в якій живеш? Тож обов’язкова україномовна освіта, на мою думку, є більше ніж просто очевидна річ в Україні. Смішно, що взагалі треба це комусь доводити. А хтось намагається од цього відмовитися… перекреслюючи тим самим свої дальші перспективи в цій країні, як-то: можливість порозумітися з мешканцем будь-якого регіону, влаштуватися на престижну високооплачувану роботу (поготів – у секторі держуправління), читати і писати не лише своєю рідною, а і державною мовою. І так далі. Парадокс.

І зараз знову починається ходіння-блукання довкола мутної криниці: “А коли ж російську мову зроблять другою державною?“. Шановні, а що конкретно вам це дасть – ви замислювалися?! Так, звільнить від необхідності володіти мовою країни, в котрій живеш… Але давайте тоді в цілях установлення рівних прав для всіх запровадимо аж цілих 133 державних мови – за числом мов нацменшостей, що проживають в Україні. Що буде? Будуть до вас говорити з екрану гагаузькою…

Тож за великим рахунком мовне питання як таке у нас гостро не стоїть. Так, його “поставили” з метою піару цілком конкретних осіб. Одначе тим самим знищили те, що нас об’єднує – почуття належності до єдиної нації-організму. Комусь через це краще зробилося?..

Богдан Ковальчук, головний редактор видання “Хмаро4ос”.

Previous КГБ у дії: Заарештованих хлопців б`ють у відділках, кажуть за Сталіна
Next Відкритий лист Марії Матіос до генерального прокурора України

About author

You might also like

В аеропорту «Бориспіль» прикордонники затримали росіянина, який прилетів із Грузії

          Сьогодні в аеропорту «Бориспіль» прикордонники Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» затримали громадянина Російської Федерації. Про це повідомляє прес-служба ДПСУ. Він перебував у міжнародному розшуку з 2012 року за шахрайство в

Культура Прокоментуй!

У Львові відбудеться найбільший український графіті-фестиваль

Вже другий рік поспіль управління туризму Львівської міської ради спільно з командою «Kickit» організовує графіті-фестиваль «АЛЯРМ». Впродовж 13-14 серпня понад 60 художників розмальовуватимуть у Львові графіті-полотно на підпірній стіні на

Львівщина Прокоментуй!

У Садового хочуть продовжити міські маршрути Львова до навколишніх сіл

“Має бути науковий підхід” Львівська міська рада не збирається повертати кінцеві зупинки приміських маршрутів на Привокзальну. Замість того мерія планує продовжити міські маршрути до навколишніх сіл. Про це сьогодні, 17

  • Мовне питання завжди було гарним інструментом для політиків. Щоб роздути тему вистачить декількох тролів, що будуть підливати масла в вогонь.

  • мовна ситуація в Україні є унікальною у світовому масштабі, я вважаю. згадую, кілька років тому у дружні компанії (справа була у Києві) зайшла тема мов в Україні. самі того не помічаючи вже, люди спілкувалися російською. коли я зауважив, що це ненормально – у центрі столиці цілої держави обурюватися мовним питанням (конкретно – так званою українізацією), спілкуючись при тому мовою сусідньої країни, компанія вражено затихла. потім зізналися, що нікому і в голову не прийшла думка про цю невідповідність. отака вже це країна – люди настільки звикли до вживання чужинської мови, що вже її вважають своєю, і захищають своє бажання нею спілкуватися.
    а невмілі дії ющенків з популяризації української мови призвели до зворотного ефекту – нате вам тепер Овоща Йолковича у царі.
    гірко…

  • І що будемо робити?

  • Gavriltciv

    моя улюблена тема…
    я довго і без особливих успіхів сварилася на багатьох форумах та блогах, намагаючись довести, що українську мову повинні знати всі жителі краіни-України)). доводила, що ніхто не забороняє спілкування на інших мовах, але ж, оскільки ми всі є громадянами цієї країни ,повинні вчити мову. не можу сказати, що змирилася з теперішнім станом проблеми, але зараз просто не знаю, яким чином можна ефективно популяризувати нашу мову в умовах, коли навіть в Раді як не на сурожі говорять, так на россійській мові.

  • Gavriltciv

    не коментар, а потік свідомості)) вибачте за промову-нескладушку))

  • То не варто розриватися перед тролями.

  • Gavriltciv

    але ж треба щось робити…