Нещодавно один з активних учасників “гранітних” подій 1990 року, Олесь Доній, відвідав Одесу. Була й лекція пана Олександра – про Україну, її перспективи та, звісно ж, “революцію на граніті” і її досвід.

Знаєте, що найбільш прикро? Що з тих жовтневих подій, як і з багатьох інших, також творять далекий від реалій міф. Зараз він вигідний, перш за все, тим, хто разом з Донієм брав участь у студентських акціях. Кириленкові, Тягнибоку, й іншим, хто має змогу до цього “примазатись”. Тепер вони “дають уроки”, читають лекції, вони “мають досвід” боротьби з владою, вони “мають моральне право”.

І чому дорослі дядьки досі не розуміють, що їх, дітей, тоді акуратно використав пан Кравчук? Ви ж не думаєте серйозно, що нещодавній головний пропагандист та ідеолог ЦК КПУ, голова Верховної Ради, не знав, що відбувається у республіці? КДБ УРСР тоді ще справно працював, і вчасно про все повідомляв до ЦК…

Кравчук не розумів, що Декларація про державний суверенітет не є кінцевим документом? Не смішіть. Він чудово розумів, що буде далі, і що на хвилі цього “далі” треба втриматись. То чому б не влаштувати невеличке шоу, здатне і прикрити від московського “начальства”, і всередині республіки створити собі потрібний імідж? Запросто. Проаналізувавши вимоги страйкарів і реакцію на них уряду й Верховної Ради УРСР, що побачимо? Підтримано все! – крім відставки Кравчука. Кравчук – тогочасний “Сірьожа-маладєц”, який все “розрулив”.

І тепер ці 45-річні дядьки розповідають, що вони “побороли комуняцьку більшість” в Україні, відкрили шлях до Незалежності… Хлопці, все – навпаки: комуняки “у мєньшинствє” переграли вас за всіма параметрами. Ви нездатні цього побачити? Ви – тупі. Ви це бачите й розумієте, але мовчите? Ви – брехуни.

Олесь Доній в Одесі наводив приклад угорської партії ФІДЕС, що спромоглася провести до парламенту близько 9% молодих людей (не старших 35 років). Якби “революція на граніті” мала хоча б такі наслідки, які є зараз в Угорщині – тоді “гранітні революціонери” мали б “моральне право” давати уроки й читати лекції.

А зараз… уроки революції нам викладають невдахи, які самі жодної революції не лише не зробили, але й не бачили.

Поділитися з іншими

Та чомусь вже кілька місяців ЗМІ передають новини з РФ так, неначе це наші власні новини. Експерти й політики один перед одним висловлюються щодо результатів виборів російського президента та “життя України після виборів”. Російських виборів…

Напевне, закономірно, що навіть у нас відносна більшість висловлюється за перемогу Владіміра Путіна. Його позиціонують таким собі самодержцем, сильним царем, а наша владна “еліта” звикла поважати царів. Особливо російських.

Чи зміниться щось у взаємовідносинах України та Росії з обранням нового (старого) президента? Навряд.

Варіант перший – найбільш ймовірний: президентом стає Владімір Путін. Його ставлення до України ми мали змогу оцінити протягом восьми років президентства та чотирьох років прем’єрства. Фактично, саме він вже 12 років формулює російський дискурс щодо України, і за ці роки його висловлювання й дії ставали лише жорсткішими. Знову ж таки, українська влада – навіть нинішня – виявилась значно непоступливішою, ніж цього потребує російська верхівка на чолі з Путіним, тож і підстав для гарних відносин немає. Путін залишиться Путіним і в наступні шість президентських років, і потім ще шість.

Варіант другий – майже неймовірний: президентом стає Міхаіл Прохоров. Чому він? Ну… Я сподіваюсь, ніхто не вважає Зюганова й Жириновського кандидатами у президенти?

Тож – повернемось до Прохорова. У цьому неймовірному випадку Путін може зникнути з політичної сцени, але – нікуди не зникне команда Путіна. Неможливо у такій країні, як Росія, одночасно змінити всю владну команду. Тим паче, що у Прохорова немає жодної команди. Отже, йому доведеться рахуватись з існуючими у суспільстві настроями, і – ще більше – з оточенням (старою командою Путіна). Більше того, від нього вимагатимуть продовження путінської зовнішньої політики, як “єдино правильної”. А у Прохорова своїх поглядів на зовнішню політику, знову ж таки, немає.

А зараз – головне: хто має гарантії, що Прохоров – не такий самий проект Кремля (Путіна), як Жиріновський, Зюганов, Міронов? Ніхто.

І – зовсім божевільна думка: чи не є Прохоров своєрідним гарантом тіньового перебування Путіна біля керма Росії? Дивіться, яка красива картинка: Прохоров перемагає, опозиція і європи-америки в захваті від російської демократії, Путін відходить у тінь – і новий президент Прохоров слухняно виконує його вказівки протягом довгих років… Зважаючи на гебістське минуле Путіна, це не така вже й фантастика.

Відтак, і за таких варіантів жодних позитивних змін стосовно України Росія не зазнає. Це не потрібно жодному з представників владної еліти Росії, а також кандидатів у представники. Російський імперіалізм, великодержавність і українофобію підтримує суспільство і культивує влада, так вони тримаються купи.

Таким чином, ми маємо розуміти, що від виборів у Росії нам ні тепло, ні холодно, тому – хоч трохи менше зважати на їхні виборчі “енурези”. Подумаймо краще, що нам робити зі своїми підлеглими – депутатами, урядовцями, “губернаторами” тощо.

Поділитися з іншими

Народні дитячі казки закладають в наші серця любов до рідної мови та країни. Особливої сили та авторитету дитяча казка набуває в устах найближчих нам людей – батьків. Та, на превеликий жаль, останніми роками через постійну зайнятість батьки все менше часу знаходять для того, щоб почитати своїй дитині на ніч казочку.

Читання дитячих казок частіше замінює комп’ютер зі всеможливими розвагами, а книжки все більше відходять у розряд архаїзму. Ми закликаємо вас не цуратися читання дитячих казок своїй малечі рідною мовою, однією з наймилозвучніших мов світу.

На сайті “Kазка” ви знайдете чудову добірку дорослих та дитячих казок українською мовою. До вашої уваги авторські дитячі казки, народні українські казки, казки народів світу, а також чудовий бонус – авторські ілюстрації!

Не забувайте коментувати казки, адже авторам завжди цікаво почути ваші враження. Якщо ви самі пишете дорослі або дитячі казки, або ж створюєте ілюстрації – надсилайте свої творчі доробки. Це чудовий спосіб заявити про себе та підтримати поширення української мови серед дітлахів!

Літературний редактор сайту “Казка”, Юлія Куцай.

Поділитися з іншими

23 березня 2012 року стануть відомими результати Третього обласного конкурсу шкільної преси. Традиційно підсумки конкурсу буде підведено у Кам’янці-Подільському.

Поділитися з іншими

Ну що, помітили? Якщо ні, тоді я підкреслю певні моменти.

1.  Фактично в усіх новинах, усіх каналів можна почути, про пункти обігріву, котрі влаштовані МНС для всіх безхатьків та і загалом для будь-кого хто замерзне.
2. Аналогічно згадується і турбота про дітей, котра полягає в тому, що дітям відмінили навчання.

А тепер мені скажіть, раніше морозів не було? Чи вони були меншими? Та все було, та і морози ці бували на десятки градусів більшими. Висновок тут простий. Теперішня влада показує як вона дбає про своїх громадян, а особливо про малозахищених, стареньких, без місця проживання, дітей. Отже, користуючись погодою, дехто хоче здобути довіру, авторитет, набрати бали серед населення і майбутніх виборців. І ніякі це не добрі наміри, а чіткий розрахунок.

p.s. Для прикладу використано лише сюжети одного інформаційного каналу, проте схожі за змістом новини присутні всюди.

Поділитися з іншими

Часто спілкуюсь з підприємцями, і розумію – держава намагається зробити все необхідне для їх знищення. Ніхто з моїх співрозмовників не сказав, що відчув якесь полегшення чи спрощення своєї діяльності. Навпаки, перешкод чомусь стає більше.

Кому вигідно гальмувати розвиток малого бізнесу? Скоріш за все, бізнесу великому. Зрозуміло, що монопольне становище на ринку дає безліч приємних переваг. З правом начхати на Антимонопольний комітет включно. А ознайомлення зі статистикою та навіть офіційними звітами великих компаній лиш підтверджує таку думку.

Неозброєним оком видно, що великі компанії стабільно зміцнюють свої позиції, не в останню чергу – шляхом поглинання менших конкурентів. “Вертикаль” намагаються створити навіть у бізнесі.

Один з найяскравіших прикладів – щасливе завершення роботи над Податковим кодексом. Від цього “прогресивного” документу вже стогнуть тисячі представників малого бізнесу. Мої знайомі, приватні підприємці, вже зо два місяці обмірковували закриття свого бізнесу, адже сплачувати всі необхідні збори та податки коштів не вистачало. Ви не повірите, але для них мало не порятунком стала пропозиція «продати» за 25% вартості справу, якій подружжя присвятило 12 років життя. Пропозиція, яку три роки тому мій товариш назвав би “наїздом” – настільки хамською та відверто цинічною вона була, надійшла від “донецьких товаришів”, і мої знайомі вирішили на неї погодитись. У іншому випадку втратили б більше. Загалом, їх справа потрапила під контроль колишнього конкурента, який таким чином скупив уже декілька однопрофільних підприємств, а саме його товариство є складовою більшого об’єднання, з центром у Донецьку. Таким чином і зростає бізнес. У декого.

Не сумніваюсь, що й останні нововведення щодо правил внутрішньої торгівлі теж мають на меті “укрупнення” бізнесу. Зараз я більше переймаюсь тим, що відбувається в українському сегменті мережі Інтернет, тому, наведу такий приклад: хто з власників Інтернет-магазинів з невеликим оборотом має фінансову можливість утримувати офіс та склад? Одиниці. А відтепер це обов’язкові умови для ведення торгівлі в Інтернеті. Та якщо навіть підприємець і стягнеться на оренду офісу – тут його чекатимуть нові сюрпризи. Адже до офісу (юридична адреса підприємства) цілком законно через день мають право навідуватись: податкова інспекція району, міста, області; пожежна інспекція; СЕС; УБОЗ; прокуратура, та ще хтозна скільки “потрібних” і всесильних контролюючих органів.

Що у таких умовах робити підприємцеві? Закривати бізнес. Або “продати”. За 20-25%.

Поділитися з іншими

Але як би там не було. Любіть Україну. Любіть своїх рідних. Мрійте. Здійснюйте. Усміхайтесь. Радійте життю, воно прекрасне! З Новим роком і Різдв’яними святами .

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

 9 листопада – це офіційний День української мови та писемності.

В інтернеті дане свято отримало своє продовження – UA DAY 2011.

UA DAY – це акція, що присвячена українській мові. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя. Ми пропонуємо вам взяти участь у флешмобі – давайте 9 листопада 2011 року будемо розмовляти та писати виключно українською!

Нехай цей день стане справді українським. Перейдіть на українську у своєму буденному житті, напишіть у свій блог, прочитайте українську книгу – як саме виявити свою прихильність до UA DAY, обирати вам.

Поділитися з іншими

Хочу нагадати. 22 листопада – це День Свободи. Це свято започаткував В. Ющенко будучи президентом України в 2005 році. Чому саме цей день? Бо 22 листопада 2004 року розпочалась “Помаранчева революція”.  В 2010 році на “Майдані” розпочалась безстрокова акція протесту від підприємців України проти податкового кодексу Азарова.

А що буде цього року?

Ось цитата з сайту news.dt.ua:

«22 листопада 2011 року відбудеться найбільша акція на Майдані.Ми виведемо двісті тисяч людей … Технологічних секретів ніяких не буде. Ми просто поїдемо в регіони і будемо з людьми розмовляти. Там дуже багато страждають і готові вийти за свої права, але всі бояться. Кожен думає: «Ось вийду я на площу, а там нікого не буде, і що я один, як дурень, там стояти буду?». Ми намагаємося людям сказати, що 22 листопада вони на Майдані будуть не одні», — сказав Олєйников.

Денис Олєйніков, власник ПростоПрінт.

Поділитися з іншими

Погодьтеся – ця коротка фраза чітко описує глибини падіння обраного керівництва країни за останні два президентства. Хоча, згадуючи буремні дев’яності, Кравчук з Кучмою були відверто не кращими. Просто їх так відверто не освистували.

А сьогодні на стадіонах освистують уже навіть відеозапис президента.

Мабуть, скоро почнуть гівном закидувати.

Чи не золоті унітази біду накликали? Вікторе Федоровичу, а варто замислитися…

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

Жила-була собі у місті N-ськ бабуся. Бабуся вже підстаркувата, років 70, не менше, і був у неї син-депутат. Як і водиться в таких випадках, люблячий син мамуню не забував і добряче забезпечував. Не знаю наскільки добряче, однак бабуня жила краще за своїх сусідок, не хвилюючись про надходження пенсії на банківський пластик. Так, забув додати, що синочок на той момент був при владі, бо мав гарний порядковий номер в одній із екс-помаранчевих партій. О як я закрутив. Сусіди, які жили коло бабусі, не цуралися іноді навіть у неї відверто розпитувати, а кіко державних грошиків «позичив» із відкритих бюджетних годівниць її синочок. Мовляв, живете ви, (назвемо бабусю припустимо…) Одарко Михайлівно, далеко не на зарплату синочка, он і телевізор у вас рідкокристалічний, і в квартирі ремонт, і балкон у вас засклений, і «стіклопакети» стоять… Бабуня відверто обурювалася, та й грець із ним. Заздрісні тії люди, не так файно як вона живуть, що з них взяти?

Одним словом жила собі бабуня, жила, і не тужила, аж поки не прийшли чергові вибори. Спочатку парламентські і на місцях, а потім і президентські. Русло річки людського вибору різко змінило колір – і прийшли до влади біло-сині. Як у Верховному Цирку України, так і у вигляді президента, ну і на місцях, куди без цього. Як дізналася бабуня, що сусіди замість партії сина поголівно «обрегіоналились», сльоза потекла по натруженій материнській щоці. А то як так? Синочка ж і благоустрій біля будинку зробив, і під’їзд косметично підмарафетив, і ліфта, не працюючого з 199-якогось там року, замінив на лискучий новенький сріблястого кольору. Все для людей, а люди? А люди пішли до того, в кого для людей мала бути «Україна». Невдячні.

Йшли дні, син-депутат дивом втримався-таки у кріслі, і хоча тепер бабуся вже не надто часто бачила його радісним і усміхненим, а гроші проте як і раніше раз на тиждень привозив. Ну дають заробити грошву – він і заробляє, а що ще матері потрібно? Аби синові добре було, а там і їй кусень того добра перепаде.

Підходило до кінця спекотне літо 2011-го. Погожої літньої днини бабуня виповзла на лаву коло будинку подихати свіжим повітрям. Як завше це буває, лавку окупували її сусідки, теревенячи на підвищених тонах про те, про се. Героїня нашої казочки підсіла до них і стала слухати їхні скиглення: «пенсії мало»… «все на продукти і квартиру іде»… Ну і так далі. І раптом одну з «сорок» осінило: «То треба ж піти до Мішеньки, Одаркиного сина, попрохати, він там наверху піде, скаже що треба, і все буде добре!» Як ніби так і треба, та сама Одарка Михайлівна сиділа перед ними на лавочці. «Одарочко, а коли Міша приїде? Нам би з ним побалакать трохи, просити будемо, щоб там хоч щось для нас зробив…» Праведний гнів так і хотів обхопити стареньку, але вона стрималась, і з неприхованою єхидністю запитала у плебсу: «А ви за кого на виборах у Раду голосували?» «За Партію регіонів» «І хто виграв?» «Партія регіонів!» Гра в Отамана Вочевидячки, певно, самій бабусі була вкрай до смаку. «А за кого на президентських голосували?» «За Януковича» «То хто в нас зараз президент?» Товариство з дивиною оглядало бабуню, але відповідало «Ну Янукович…» Тут бабуся піднеслася і переможним тоном промовила: «То йдіть до них у приймальню і просіть. Ви ж за них голосували…» І покинула поле словесних баталій…

Здавалося б, до чого я так розпинався і в таких деталях розповідав цю не позбавлену сумного гумору і абсолютно реальну історію? Ні, мораль не в тому, що людям треба було голосувати за Мішеньку, а не за Вітеньку. Мораль у тому, що наші громадяни не вміють робити ВИБІР. Замість того, щоб скрупульозно вивчати програми кандидатів, їхні вчинки і після цього робити зважений і правильний відповідно до себе крок на виборчій дільниці, наш народ голосує за обличчя і приблизні вектори. При цьому катастрофічно забуваючи про минулі вчинки кандидатів на місце у ДержГодувКонторі. У нас лозунгомордальна модель поведінки на виборах – чия морда з бігборда вкупі з хітом політтехнологічних лозунгових висерів тобі сподобалася чисто візуально – за того і голосуємо. Любиш російську мову більш за все на світі? Тобі до Януковича. Чи до Симоненка, але там до купи треба ще й культ СРСР. Жити не можеш без бджіл і сходження на Говерлу після відкриття чергового музею? Ющенко – ось твій вибір. Або може в тебе в голові застрягла нав’язлива сексуальна фантазія щодо перепихону з жінкою, яка старша за тебе? Тоді ти точно обереш Тимошенко. Якщо хтось із них не виправдав твоїх сподівань – ти просто перевернеш свій політичний вектор у іншу сторону і замість Компартії України поставиш галочку навпроти ВО «Свобода». А політикам вигідний такий «розклАд» речей. Хто там читає ті передвиборчі бамажки, окрім журналістів і політологів? Та ніхто. Тому треба обов’язково сказати в кадрі таке: «При цій владі було так х*йово, що гірше вже нікуди. Голосуйте за мене – і я виведу вас з цього жаху, акі Мойсей євреїв, тільки швидше на 35 років» – і все, електорат в кишені. І отак – по колу. Яке це ми вже коло спостерігаємо в Україні?..

Людоньки, затямте у своїх головах одну не надто просту, але конче необхідну річ. Політика – це справа не лише наїжених пик у Раді, але й ваша особиста. Вибір, який ви робите на всіх збіговиськах народу, які ми іменуємо “виборами” – річ осмислена. Це стосується будь-якого аспекту в цьому житті – навіть банальної купівлі телефона в салоні мобільного зв’язку. І за свій голос на виборах ви відповідаєте перш за все перед країною і вже потім – перед власним сумлінням. Адже ви обираєте людей, які будуть робити краще всім без винятку. І вам також, до речі.

А як ні – не лайтеся на дзеркало, якщо маєте криву морду.

Поділитися з іншими

Проте є в Україні такий чоловік Як Микола Янович Азаров. Він нарешті нам відкрив очі і засвітив цих невидимок – блогерів.

А тепер запитання? Хто ці люди? Звідки вони з’явилися? Чому не було справжніх блогерів?

Відповідь проста. Що в Кремлі написали, то і виконали. Мають бути якісь люди, що будуть хвалити і по голівонці (лисій) плескати чи аплодувати стоячи. Ми назвем їх блогерами, таким чином використаємо модний тренд і привернемо до себе увагу.

Насправді на зустрічі не було жодного відомого українського блогера. Проте, дуже хотілось би побачити їхні відгуки в коментарях до цієї статті. Можливо я помилився і не помітив когось.

Поділитися з іншими

Молодіжне об’єднання “Інше Місто” ініціює проведення уже другого щорічного фестивалю в Дрогобичі. Рік тому було провели ряд цікавих акцій від багатоетапного квесту, показу кінофільмів у дворику ратуші міста Дрогобич, цілого ряду тематичних вечірок до унікальної в своєму роді акції “Кардіограми рідного міста” і подарували Дрогобичу незабутній тиждень. Тоді організатори ставили собі за мету дати поштовх активному життю у місті, дати можливість дрогобицькій молоді відчути смак альтернативного життя.

Цього річний фестиваль буде проходити в форматі зустрічі громадських організацій. Метою є привернути увагу до унікального міста, яке хоче розкрити свій культурно-туристичний потенціал, дати зрозуміти його мешканцям, що зміни можливі і анонсувати можливість таких змін і в Україні для активістів громадських організацій. Програма фестивалю передбачає ряд цікавих зустрічей та акцій, які повинні найкраще донести мету фестивалю до мешканців та гостей Дрогобича.

Передбачається проведення представлень громадських організацій, котрі з’їдуться з усієї західної України. ГО зможуть донести свої ідеї, як до активістів інших організацій, так і до дрогобиччан. Також відбудуться міжорганізаційні зустрічі метою яких буде обмін досвідом проведення різноманітних акцій і обговорення проблем які турбують нашу державу. Під час фестивалю відбудеться унікальна подія – зустріч з організаторами революції на граніті, впродовж якої революціонери 90-х донесуть до організацій ідеї, заради яких вони боролись, методи якими вони добились небаченого в сучасній історії результату та розкажуть як воно було, тоді боротись з тоталітаризмом заради вільної України.

Щоб ця вся суміш обговорень і дискусій на тему громадського життя не видалась надто сухою та офіційною організатори розбавляють її фестивальним дійством. Джаз-концерт від молодих джазменів України, постійний супровід мистецькими проектами, від виставок фото та живопису, до незвичних інсталяцій, багато якісної української електронної музики, кінопідбірки різноманітної тематики цілими ночами, рок-н-ролл пробудження, а також багато унікального, такого чого Дрогобич ще не бачив.

Так що, закликаємо, дрогобиччан стати відкритими до нових ідей, які народить фестиваль, а громадські організації бути активними та податись до, поки що, далекого та невідомого міста, яке обов’язково зустріне вас привітно та після фестивалю стане для вас рідним.

Програма заходу:

П’ятниця,
8.00 – 14.00 – заїзд та заселення учасників та гостей фестивалю у палатковому містечку по вулиці Грушевського;
14.00 – 18.00 – відкриття виставок шукайте десь в центрі міста;
14.00 – 16.00 – правовий тренінг в філологічному корпусі університету;
16.30 – 20.30 – представлення організацій в дворику ратуші Дрогобичі;
16.00 – 19.00 – вечірні екскурсії по Дрогобичі від “Іншомістівців”;
19.30 – 24.00 – джаз концерт в дворику ратуші;
24.00 – 2.00(4.00) – кіно класика від WizzArt.

Субота,
8.30 – прокидання з рок-н-роллом (танці замість зарядки);
11.00 – 14.00 – зустріч представників громадських організацій;
14.00 – 15.00 – фільм в дворику ратуші про “Революцію на граніті”;
15.00 – 19.00 – конференція “Революція на граніті”;
21.30 – 24.00 – вечірка за містом;
24.00 – 2.00(4.00) – нічне кіно. Українські фільми.

Неділя
9.00 – 12.00 – служба божа в унікальній дерев’яній церкві 16 ст.;
11.00 – 13.00 – круглий стіл голів ГО;
16.00 – тренінг;
18.00 – концерт на великій сцені.

Поділитися з іншими