Ну що, помітили? Якщо ні, тоді я підкреслю певні моменти.

1.  Фактично в усіх новинах, усіх каналів можна почути, про пункти обігріву, котрі влаштовані МНС для всіх безхатьків та і загалом для будь-кого хто замерзне.
2. Аналогічно згадується і турбота про дітей, котра полягає в тому, що дітям відмінили навчання.

А тепер мені скажіть, раніше морозів не було? Чи вони були меншими? Та все було, та і морози ці бували на десятки градусів більшими. Висновок тут простий. Теперішня влада показує як вона дбає про своїх громадян, а особливо про малозахищених, стареньких, без місця проживання, дітей. Отже, користуючись погодою, дехто хоче здобути довіру, авторитет, набрати бали серед населення і майбутніх виборців. І ніякі це не добрі наміри, а чіткий розрахунок.

p.s. Для прикладу використано лише сюжети одного інформаційного каналу, проте схожі за змістом новини присутні всюди.

Часто спілкуюсь з підприємцями, і розумію – держава намагається зробити все необхідне для їх знищення. Ніхто з моїх співрозмовників не сказав, що відчув якесь полегшення чи спрощення своєї діяльності. Навпаки, перешкод чомусь стає більше.

Кому вигідно гальмувати розвиток малого бізнесу? Скоріш за все, бізнесу великому. Зрозуміло, що монопольне становище на ринку дає безліч приємних переваг. З правом начхати на Антимонопольний комітет включно. А ознайомлення зі статистикою та навіть офіційними звітами великих компаній лиш підтверджує таку думку.

Неозброєним оком видно, що великі компанії стабільно зміцнюють свої позиції, не в останню чергу – шляхом поглинання менших конкурентів. “Вертикаль” намагаються створити навіть у бізнесі.

Один з найяскравіших прикладів – щасливе завершення роботи над Податковим кодексом. Від цього “прогресивного” документу вже стогнуть тисячі представників малого бізнесу. Мої знайомі, приватні підприємці, вже зо два місяці обмірковували закриття свого бізнесу, адже сплачувати всі необхідні збори та податки коштів не вистачало. Ви не повірите, але для них мало не порятунком стала пропозиція «продати» за 25% вартості справу, якій подружжя присвятило 12 років життя. Пропозиція, яку три роки тому мій товариш назвав би “наїздом” – настільки хамською та відверто цинічною вона була, надійшла від “донецьких товаришів”, і мої знайомі вирішили на неї погодитись. У іншому випадку втратили б більше. Загалом, їх справа потрапила під контроль колишнього конкурента, який таким чином скупив уже декілька однопрофільних підприємств, а саме його товариство є складовою більшого об’єднання, з центром у Донецьку. Таким чином і зростає бізнес. У декого.

Не сумніваюсь, що й останні нововведення щодо правил внутрішньої торгівлі теж мають на меті “укрупнення” бізнесу. Зараз я більше переймаюсь тим, що відбувається в українському сегменті мережі Інтернет, тому, наведу такий приклад: хто з власників Інтернет-магазинів з невеликим оборотом має фінансову можливість утримувати офіс та склад? Одиниці. А відтепер це обов’язкові умови для ведення торгівлі в Інтернеті. Та якщо навіть підприємець і стягнеться на оренду офісу – тут його чекатимуть нові сюрпризи. Адже до офісу (юридична адреса підприємства) цілком законно через день мають право навідуватись: податкова інспекція району, міста, області; пожежна інспекція; СЕС; УБОЗ; прокуратура, та ще хтозна скільки “потрібних” і всесильних контролюючих органів.

Що у таких умовах робити підприємцеві? Закривати бізнес. Або “продати”. За 20-25%.

Але як би там не було. Любіть Україну. Любіть своїх рідних. Мрійте. Здійснюйте. Усміхайтесь. Радійте життю, воно прекрасне! З Новим роком і Різдв’яними святами .

 9 листопада – це офіційний День української мови та писемності.

В інтернеті дане свято отримало своє продовження – UA DAY 2011.

UA DAY – це акція, що присвячена українській мові. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя. Ми пропонуємо вам взяти участь у флешмобі – давайте 9 листопада 2011 року будемо розмовляти та писати виключно українською!

Нехай цей день стане справді українським. Перейдіть на українську у своєму буденному житті, напишіть у свій блог, прочитайте українську книгу – як саме виявити свою прихильність до UA DAY, обирати вам.

Хочу нагадати. 22 листопада – це День Свободи. Це свято започаткував В. Ющенко будучи президентом України в 2005 році. Чому саме цей день? Бо 22 листопада 2004 року розпочалась “Помаранчева революція”.  В 2010 році на “Майдані” розпочалась безстрокова акція протесту від підприємців України проти податкового кодексу Азарова.

А що буде цього року?

Ось цитата з сайту news.dt.ua:

«22 листопада 2011 року відбудеться найбільша акція на Майдані.Ми виведемо двісті тисяч людей … Технологічних секретів ніяких не буде. Ми просто поїдемо в регіони і будемо з людьми розмовляти. Там дуже багато страждають і готові вийти за свої права, але всі бояться. Кожен думає: «Ось вийду я на площу, а там нікого не буде, і що я один, як дурень, там стояти буду?». Ми намагаємося людям сказати, що 22 листопада вони на Майдані будуть не одні», — сказав Олєйников.

Денис Олєйніков, власник ПростоПрінт.

Погодьтеся – ця коротка фраза чітко описує глибини падіння обраного керівництва країни за останні два президентства. Хоча, згадуючи буремні дев’яності, Кравчук з Кучмою були відверто не кращими. Просто їх так відверто не освистували.

А сьогодні на стадіонах освистують уже навіть відеозапис президента.

Мабуть, скоро почнуть гівном закидувати.

Чи не золоті унітази біду накликали? Вікторе Федоровичу, а варто замислитися…

Жила-була собі у місті N-ськ бабуся. Бабуся вже підстаркувата, років 70, не менше, і був у неї син-депутат. Як і водиться в таких випадках, люблячий син мамуню не забував і добряче забезпечував. Не знаю наскільки добряче, однак бабуня жила краще за своїх сусідок, не хвилюючись про надходження пенсії на банківський пластик. Так, забув додати, що синочок на той момент був при владі, бо мав гарний порядковий номер в одній із екс-помаранчевих партій. О як я закрутив. Сусіди, які жили коло бабусі, не цуралися іноді навіть у неї відверто розпитувати, а кіко державних грошиків «позичив» із відкритих бюджетних годівниць її синочок. Мовляв, живете ви, (назвемо бабусю припустимо…) Одарко Михайлівно, далеко не на зарплату синочка, он і телевізор у вас рідкокристалічний, і в квартирі ремонт, і балкон у вас засклений, і «стіклопакети» стоять… Бабуня відверто обурювалася, та й грець із ним. Заздрісні тії люди, не так файно як вона живуть, що з них взяти?

Одним словом жила собі бабуня, жила, і не тужила, аж поки не прийшли чергові вибори. Спочатку парламентські і на місцях, а потім і президентські. Русло річки людського вибору різко змінило колір – і прийшли до влади біло-сині. Як у Верховному Цирку України, так і у вигляді президента, ну і на місцях, куди без цього. Як дізналася бабуня, що сусіди замість партії сина поголівно «обрегіоналились», сльоза потекла по натруженій материнській щоці. А то як так? Синочка ж і благоустрій біля будинку зробив, і під’їзд косметично підмарафетив, і ліфта, не працюючого з 199-якогось там року, замінив на лискучий новенький сріблястого кольору. Все для людей, а люди? А люди пішли до того, в кого для людей мала бути «Україна». Невдячні.

Йшли дні, син-депутат дивом втримався-таки у кріслі, і хоча тепер бабуся вже не надто часто бачила його радісним і усміхненим, а гроші проте як і раніше раз на тиждень привозив. Ну дають заробити грошву – він і заробляє, а що ще матері потрібно? Аби синові добре було, а там і їй кусень того добра перепаде.

Підходило до кінця спекотне літо 2011-го. Погожої літньої днини бабуня виповзла на лаву коло будинку подихати свіжим повітрям. Як завше це буває, лавку окупували її сусідки, теревенячи на підвищених тонах про те, про се. Героїня нашої казочки підсіла до них і стала слухати їхні скиглення: «пенсії мало»… «все на продукти і квартиру іде»… Ну і так далі. І раптом одну з «сорок» осінило: «То треба ж піти до Мішеньки, Одаркиного сина, попрохати, він там наверху піде, скаже що треба, і все буде добре!» Як ніби так і треба, та сама Одарка Михайлівна сиділа перед ними на лавочці. «Одарочко, а коли Міша приїде? Нам би з ним побалакать трохи, просити будемо, щоб там хоч щось для нас зробив…» Праведний гнів так і хотів обхопити стареньку, але вона стрималась, і з неприхованою єхидністю запитала у плебсу: «А ви за кого на виборах у Раду голосували?» «За Партію регіонів» «І хто виграв?» «Партія регіонів!» Гра в Отамана Вочевидячки, певно, самій бабусі була вкрай до смаку. «А за кого на президентських голосували?» «За Януковича» «То хто в нас зараз президент?» Товариство з дивиною оглядало бабуню, але відповідало «Ну Янукович…» Тут бабуся піднеслася і переможним тоном промовила: «То йдіть до них у приймальню і просіть. Ви ж за них голосували…» І покинула поле словесних баталій…

Здавалося б, до чого я так розпинався і в таких деталях розповідав цю не позбавлену сумного гумору і абсолютно реальну історію? Ні, мораль не в тому, що людям треба було голосувати за Мішеньку, а не за Вітеньку. Мораль у тому, що наші громадяни не вміють робити ВИБІР. Замість того, щоб скрупульозно вивчати програми кандидатів, їхні вчинки і після цього робити зважений і правильний відповідно до себе крок на виборчій дільниці, наш народ голосує за обличчя і приблизні вектори. При цьому катастрофічно забуваючи про минулі вчинки кандидатів на місце у ДержГодувКонторі. У нас лозунгомордальна модель поведінки на виборах – чия морда з бігборда вкупі з хітом політтехнологічних лозунгових висерів тобі сподобалася чисто візуально – за того і голосуємо. Любиш російську мову більш за все на світі? Тобі до Януковича. Чи до Симоненка, але там до купи треба ще й культ СРСР. Жити не можеш без бджіл і сходження на Говерлу після відкриття чергового музею? Ющенко – ось твій вибір. Або може в тебе в голові застрягла нав’язлива сексуальна фантазія щодо перепихону з жінкою, яка старша за тебе? Тоді ти точно обереш Тимошенко. Якщо хтось із них не виправдав твоїх сподівань – ти просто перевернеш свій політичний вектор у іншу сторону і замість Компартії України поставиш галочку навпроти ВО «Свобода». А політикам вигідний такий «розклАд» речей. Хто там читає ті передвиборчі бамажки, окрім журналістів і політологів? Та ніхто. Тому треба обов’язково сказати в кадрі таке: «При цій владі було так х*йово, що гірше вже нікуди. Голосуйте за мене – і я виведу вас з цього жаху, акі Мойсей євреїв, тільки швидше на 35 років» – і все, електорат в кишені. І отак – по колу. Яке це ми вже коло спостерігаємо в Україні?..

Людоньки, затямте у своїх головах одну не надто просту, але конче необхідну річ. Політика – це справа не лише наїжених пик у Раді, але й ваша особиста. Вибір, який ви робите на всіх збіговиськах народу, які ми іменуємо “виборами” – річ осмислена. Це стосується будь-якого аспекту в цьому житті – навіть банальної купівлі телефона в салоні мобільного зв’язку. І за свій голос на виборах ви відповідаєте перш за все перед країною і вже потім – перед власним сумлінням. Адже ви обираєте людей, які будуть робити краще всім без винятку. І вам також, до речі.

А як ні – не лайтеся на дзеркало, якщо маєте криву морду.

Проте є в Україні такий чоловік Як Микола Янович Азаров. Він нарешті нам відкрив очі і засвітив цих невидимок – блогерів.

А тепер запитання? Хто ці люди? Звідки вони з’явилися? Чому не було справжніх блогерів?

Відповідь проста. Що в Кремлі написали, то і виконали. Мають бути якісь люди, що будуть хвалити і по голівонці (лисій) плескати чи аплодувати стоячи. Ми назвем їх блогерами, таким чином використаємо модний тренд і привернемо до себе увагу.

Насправді на зустрічі не було жодного відомого українського блогера. Проте, дуже хотілось би побачити їхні відгуки в коментарях до цієї статті. Можливо я помилився і не помітив когось.

Молодіжне об’єднання “Інше Місто” ініціює проведення уже другого щорічного фестивалю в Дрогобичі. Рік тому було провели ряд цікавих акцій від багатоетапного квесту, показу кінофільмів у дворику ратуші міста Дрогобич, цілого ряду тематичних вечірок до унікальної в своєму роді акції “Кардіограми рідного міста” і подарували Дрогобичу незабутній тиждень. Тоді організатори ставили собі за мету дати поштовх активному життю у місті, дати можливість дрогобицькій молоді відчути смак альтернативного життя.

Цього річний фестиваль буде проходити в форматі зустрічі громадських організацій. Метою є привернути увагу до унікального міста, яке хоче розкрити свій культурно-туристичний потенціал, дати зрозуміти його мешканцям, що зміни можливі і анонсувати можливість таких змін і в Україні для активістів громадських організацій. Програма фестивалю передбачає ряд цікавих зустрічей та акцій, які повинні найкраще донести мету фестивалю до мешканців та гостей Дрогобича.

Передбачається проведення представлень громадських організацій, котрі з’їдуться з усієї західної України. ГО зможуть донести свої ідеї, як до активістів інших організацій, так і до дрогобиччан. Також відбудуться міжорганізаційні зустрічі метою яких буде обмін досвідом проведення різноманітних акцій і обговорення проблем які турбують нашу державу. Під час фестивалю відбудеться унікальна подія – зустріч з організаторами революції на граніті, впродовж якої революціонери 90-х донесуть до організацій ідеї, заради яких вони боролись, методи якими вони добились небаченого в сучасній історії результату та розкажуть як воно було, тоді боротись з тоталітаризмом заради вільної України.

Щоб ця вся суміш обговорень і дискусій на тему громадського життя не видалась надто сухою та офіційною організатори розбавляють її фестивальним дійством. Джаз-концерт від молодих джазменів України, постійний супровід мистецькими проектами, від виставок фото та живопису, до незвичних інсталяцій, багато якісної української електронної музики, кінопідбірки різноманітної тематики цілими ночами, рок-н-ролл пробудження, а також багато унікального, такого чого Дрогобич ще не бачив.

Так що, закликаємо, дрогобиччан стати відкритими до нових ідей, які народить фестиваль, а громадські організації бути активними та податись до, поки що, далекого та невідомого міста, яке обов’язково зустріне вас привітно та після фестивалю стане для вас рідним.

Програма заходу:

П’ятниця,
8.00 – 14.00 – заїзд та заселення учасників та гостей фестивалю у палатковому містечку по вулиці Грушевського;
14.00 – 18.00 – відкриття виставок шукайте десь в центрі міста;
14.00 – 16.00 – правовий тренінг в філологічному корпусі університету;
16.30 – 20.30 – представлення організацій в дворику ратуші Дрогобичі;
16.00 – 19.00 – вечірні екскурсії по Дрогобичі від “Іншомістівців”;
19.30 – 24.00 – джаз концерт в дворику ратуші;
24.00 – 2.00(4.00) – кіно класика від WizzArt.

Субота,
8.30 – прокидання з рок-н-роллом (танці замість зарядки);
11.00 – 14.00 – зустріч представників громадських організацій;
14.00 – 15.00 – фільм в дворику ратуші про “Революцію на граніті”;
15.00 – 19.00 – конференція “Революція на граніті”;
21.30 – 24.00 – вечірка за містом;
24.00 – 2.00(4.00) – нічне кіно. Українські фільми.

Неділя
9.00 – 12.00 – служба божа в унікальній дерев’яній церкві 16 ст.;
11.00 – 13.00 – круглий стіл голів ГО;
16.00 – тренінг;
18.00 – концерт на великій сцені.

- Сволочи!

(Як South Park відреагував на новини з України)

Ну окей, чуваки. Юльку наше любе правосуддя всадити таки всадило. Опустимо і те, що вона “допомогла” суду себе посадити раніше запланованого терміну, і те, що скоріш за все її було за що садити. Залишимо панянці можливість походити в свій камерний роздільний санвузол без планшетика і подумаємо логічно і цілком природньо, як для українця: і шо воно МЕНІ?

Не знаю, чи відкрию я Америку, одначе скажу, що це – заледве не найкращий час, коли Україна може врешті позбутися режиму Януковича. Хто кричав “Майдан!”? Двійка, шановний, сядьте. Облиште, які Майдани? Ви з глузду з’їхали? Після того, як наш народ заробив на Помаранчевій революції гарні грошенята, а потім став робити здивовані заплакані очі, мовляв, “нас на**али”, не бачити цій країні революцій як своїх власних вух. Або якщо і підуть колись українці з вилами на барикади, то це буде точно не за Тимошенко. І точно безкоштовно. Погодьтесь, що кишеньковий майданчик, який вона зараз зібрала біля Печрайсуду і його філіальчик біля Лук’яші – це все-таки “нє оно”.

І тут допитливий читач, напевне, запитає мене: “Так як же нам все-таки позбутися цього авторитарного режиму??” Відповідь – нічого робити не треба. Як класичні жадюги, цей режим з’їсть сам себе.

Роман Безсмертний, екс-посол України в Білорусі, сказав геніальну фразу, яка якнайкраще передає суть ситуації, в якій опинилася влада: “Ініціативні ідіоти Януковича перестаралися”. На цьому моменті ми згадаємо, що собою являє Партія регіонів. По суті, це конгломерат декількох впливових груп інтересів, які під торговою маркою “ПР” дерибанять все, до чого встигнуть доторкнутися. Однак, як це часто буває, все поділити чесно і тихо не виходить. От і виникають в партії то тута, то тама невеличкі “мєждусобойчікі” з переділу сфер інтересів. Відбувалися вони в основному тихо, але якраз на Тимошенко все вилізло нагору.

Отож, що буде, якщо Тимошенко не випустять і суд продовжить тримати “лінію партії”? Ще до вихідних по арешту Тимошенко висловились практично всі впливові (і важливі для України) політичні і суспільні інстанції. Висловилися, хочу відмітити, негативно. Всі. Навіть Росія нейтральненько утрималась від коментарів і висловила думку щось на кшталт “нехай переможе достойний!”. Далі нам показують на двері з євроінтеграційним процесом (у вікні вже махає млинцем Росія і запрошує в Митний союз), потім через політичну нестабільність нам відмовляються дати якийсь там черговий кредит, і влада опиняється без вливання бабла, якого так хочеться нахапати. До повного щастя в нас можна забрати і Євро. Ну а чого його проводити в мініатюрній копії Білорусі десятирічної давнини? – скаже Платіні і дасть команду Польщі піднатужитись.

В цій катастрофі можуть бути зацікавлені тільки ті, хто давно хоче здати Україну Росії з потрохами. А такі люди (і їх багацько) в Партії регіонів безумовно є. Але не всім з ПР хочеться під бочок до нашого східного сусіда, і мені залишається тільки поспівчувати Януковичу, якому (на мій “хлопський” розум) доводиться між крапельками між цими групами впливу якось убалансовуватися. І от уявіть собі ту кількість “професійних радників”, які рояться вкруг його голови і намагаються схилити до якихось дій, таких самих за абсурдністю, як і арешт Юлі. Що й казати, пан екс-посол мав рацію.

Політика Януковича на міжнародній арені до арешту Тимошенко і після виявилась діаметрально протилежною. Заходу це не сподобається, відповідно і так не найкраще ставлення до влади зміниться на відверто презирливе, з санкціями і пихканням прямо в обличчя.

Якщо Тимошенко не вийде, або якщо її ще й “нарадять” отруїти десь там в казематах Лук’яші, то Янукович і Партія регіонів будуть просто політичними трупами. І якщо президент політично загине самостійно, то його партія вже зараз перегризається і намагається, як ті герої байки, тягнути в різні сторони і радити своєму керманичу прямо протилежні речі. Подальшу долю прогнозувати не стану – грець його зна, як воно вийде, залишимо це на політологів.

Отож, любі мої Українці, вмощуйтесь зручніше перед телевізором, кличте сім’ю і сусідів, роздайте всім попкорн і мовчки спостерігайте за загибеллю найжадібнішої і найнедальновиднішої влади, яку коли-небудь бачили схили над Дніпром.

І не йдіть на Майдан. Спекотно.

8 автобусів “почесної варти” стережуть 100 прихильників Тимошенко

Взагалі в тюрмі повинні сидіти Ю, Ющ, Яник, і всі нинішні і минулі владні засранці, що висмоктували Україну 20 років. Можливо (але не факт), лише тоді влада почне замислюватися, що вона не для розграбування країни існує, а для її розвитку.

До речі, як вам це подобається: судять (і вже практично закрили) прем’єра часів президентства Ющенка, а сам Віктор Андрієвич навіть в ..уй не свиснув на її захист, змився до США і відсиджується тихенько?

То що, Ю і справді щось нехороше творила, коли він був президентом? А куди ж він дивився?

Сцикун, та й годі?

Шановний Митрополите Вишгородський і Чорнобильський Павло,

Я ознайомився із обставинами, що містяться у Вашому зверненні, викладеному на сайті Києво-Печерської Лаври. Вважаю неправомірним втручання Церкви у редакційну політику засобу масової інформації, але поважаючи почуття вірян, та враховуючи що сюжет може бути сприйнятий неоднозначно, ми не ставимо в ефір розмову Владики Павла із журналістом Михайлом Ткачем. Водночас вважаю поведінку журналіста Михайла Ткача професійною та коректною.

Підтримуючи принципи неупередженості та користуючись своїм правом на свободу слова, ми оприлюднюємо відео спілкування у інтернеті аби кожен мав змогу оцінити адекватність поведінки журналістів телеканалу «1+1».

Олександр Ткаченко

Генеральний директор ТРК «Студія 1+1».

ТСН.ua

Ось така церква і “святі” люди в ній…