Ну що, помітили? Якщо ні, тоді я підкреслю певні моменти.

1.  Фактично в усіх новинах, усіх каналів можна почути, про пункти обігріву, котрі влаштовані МНС для всіх безхатьків та і загалом для будь-кого хто замерзне.
2. Аналогічно згадується і турбота про дітей, котра полягає в тому, що дітям відмінили навчання.

А тепер мені скажіть, раніше морозів не було? Чи вони були меншими? Та все було, та і морози ці бували на десятки градусів більшими. Висновок тут простий. Теперішня влада показує як вона дбає про своїх громадян, а особливо про малозахищених, стареньких, без місця проживання, дітей. Отже, користуючись погодою, дехто хоче здобути довіру, авторитет, набрати бали серед населення і майбутніх виборців. І ніякі це не добрі наміри, а чіткий розрахунок.

p.s. Для прикладу використано лише сюжети одного інформаційного каналу, проте схожі за змістом новини присутні всюди.

Часто спілкуюсь з підприємцями, і розумію – держава намагається зробити все необхідне для їх знищення. Ніхто з моїх співрозмовників не сказав, що відчув якесь полегшення чи спрощення своєї діяльності. Навпаки, перешкод чомусь стає більше.

Кому вигідно гальмувати розвиток малого бізнесу? Скоріш за все, бізнесу великому. Зрозуміло, що монопольне становище на ринку дає безліч приємних переваг. З правом начхати на Антимонопольний комітет включно. А ознайомлення зі статистикою та навіть офіційними звітами великих компаній лиш підтверджує таку думку.

Неозброєним оком видно, що великі компанії стабільно зміцнюють свої позиції, не в останню чергу – шляхом поглинання менших конкурентів. “Вертикаль” намагаються створити навіть у бізнесі.

Один з найяскравіших прикладів – щасливе завершення роботи над Податковим кодексом. Від цього “прогресивного” документу вже стогнуть тисячі представників малого бізнесу. Мої знайомі, приватні підприємці, вже зо два місяці обмірковували закриття свого бізнесу, адже сплачувати всі необхідні збори та податки коштів не вистачало. Ви не повірите, але для них мало не порятунком стала пропозиція «продати» за 25% вартості справу, якій подружжя присвятило 12 років життя. Пропозиція, яку три роки тому мій товариш назвав би “наїздом” – настільки хамською та відверто цинічною вона була, надійшла від “донецьких товаришів”, і мої знайомі вирішили на неї погодитись. У іншому випадку втратили б більше. Загалом, їх справа потрапила під контроль колишнього конкурента, який таким чином скупив уже декілька однопрофільних підприємств, а саме його товариство є складовою більшого об’єднання, з центром у Донецьку. Таким чином і зростає бізнес. У декого.

Не сумніваюсь, що й останні нововведення щодо правил внутрішньої торгівлі теж мають на меті “укрупнення” бізнесу. Зараз я більше переймаюсь тим, що відбувається в українському сегменті мережі Інтернет, тому, наведу такий приклад: хто з власників Інтернет-магазинів з невеликим оборотом має фінансову можливість утримувати офіс та склад? Одиниці. А відтепер це обов’язкові умови для ведення торгівлі в Інтернеті. Та якщо навіть підприємець і стягнеться на оренду офісу – тут його чекатимуть нові сюрпризи. Адже до офісу (юридична адреса підприємства) цілком законно через день мають право навідуватись: податкова інспекція району, міста, області; пожежна інспекція; СЕС; УБОЗ; прокуратура, та ще хтозна скільки “потрібних” і всесильних контролюючих органів.

Що у таких умовах робити підприємцеві? Закривати бізнес. Або “продати”. За 20-25%.

Проте є в Україні такий чоловік Як Микола Янович Азаров. Він нарешті нам відкрив очі і засвітив цих невидимок – блогерів.

А тепер запитання? Хто ці люди? Звідки вони з’явилися? Чому не було справжніх блогерів?

Відповідь проста. Що в Кремлі написали, то і виконали. Мають бути якісь люди, що будуть хвалити і по голівонці (лисій) плескати чи аплодувати стоячи. Ми назвем їх блогерами, таким чином використаємо модний тренд і привернемо до себе увагу.

Насправді на зустрічі не було жодного відомого українського блогера. Проте, дуже хотілось би побачити їхні відгуки в коментарях до цієї статті. Можливо я помилився і не помітив когось.

8 автобусів “почесної варти” стережуть 100 прихильників Тимошенко

Взагалі в тюрмі повинні сидіти Ю, Ющ, Яник, і всі нинішні і минулі владні засранці, що висмоктували Україну 20 років. Можливо (але не факт), лише тоді влада почне замислюватися, що вона не для розграбування країни існує, а для її розвитку.

До речі, як вам це подобається: судять (і вже практично закрили) прем’єра часів президентства Ющенка, а сам Віктор Андрієвич навіть в ..уй не свиснув на її захист, змився до США і відсиджується тихенько?

То що, Ю і справді щось нехороше творила, коли він був президентом? А куди ж він дивився?

Сцикун, та й годі?

Шановний Митрополите Вишгородський і Чорнобильський Павло,

Я ознайомився із обставинами, що містяться у Вашому зверненні, викладеному на сайті Києво-Печерської Лаври. Вважаю неправомірним втручання Церкви у редакційну політику засобу масової інформації, але поважаючи почуття вірян, та враховуючи що сюжет може бути сприйнятий неоднозначно, ми не ставимо в ефір розмову Владики Павла із журналістом Михайлом Ткачем. Водночас вважаю поведінку журналіста Михайла Ткача професійною та коректною.

Підтримуючи принципи неупередженості та користуючись своїм правом на свободу слова, ми оприлюднюємо відео спілкування у інтернеті аби кожен мав змогу оцінити адекватність поведінки журналістів телеканалу «1+1».

Олександр Ткаченко

Генеральний директор ТРК «Студія 1+1».

ТСН.ua

Ось така церква і “святі” люди в ній…

А чого ви дивуєтеся? Ви ж бачили, як Віктор Федорович “миттєво” міркує над кожною фразою, і над деякими словами тіпа “йолка”?

Шкода лише, що при довгодумному підписанні цього закону гражданін Янукович дав зрозуміти, що Україна як країна його не цікавить. Всі ж чекають, що буде далі. Хоча й минуло 9 травня, але попереду ще декілька дат, до яких радикальні сили України приурочують свої акції.

То що, напрямок руху нарешті відверто визначено? Таки остаточно захотілося бути губернатором Малоросії, Фікторе Ведоровичу?

Звичайний день, звичайні дії звичайної людини.

Страшно! Страшно, що ми вже звикли до того, що навколо помирають діти, яких саджають на голку, страшно, що наші діти, маленькі і беззахисні, можуть взяти того шприца до рук, та не дай Боже вколоти пальця. На кінці голки «наркоматського» шприца міститься ціла купа страшних і невиліковних хвороб. Звичайно, якщо шприц полежить деякий час в певних умовах на вулиці (на сонці, або на сильному морозі, або якщо його кілька днів поливатиме дощ), більшість вірусів гине. Але «свіжак» може нагородити ні в чому не повинну дитину або дорослого невиліковними захворюваннями.

В нашому місті (Кривий Ріг, Дніпропетровської області), наркоманія квітне і множиться.
І справа не в тому, що «невихована» і «груба» молодь без остраху і «стройними рядами» йде в наркомани. Справа в тому, що більшості дорослих байдуже до цього.

В моєму районі є кілька «точок», в яких торгують наркотиками. Більшість мешканців знає про це. Практично кожен може показати, де це відбувається, і хто це продає.
Ви запитаєте, чому торговців не посадять за грати? Відповідь проста, як мир – усіх тих торговців «кришує» наша славна і сердечна міліція.

Одну чемну жіночку, що підробляє собі на хлібець з ікрою торгівлею наркотою намагались якось «закрити», але вона здійняла ґвалт, кричала, що завтра вийде, тому що її кришує якийсь добрий дядько з відділу РВВС. Вона була права – наступного дня її привезли додому на красивій машині, ще й вибачились. Скільки люди не скаржились, скільки не воювали з цим свавіллям, все марно, тому що ті, хто повинен нас захищати, навпаки захищають від нас!

Чому наша молодь нікому не потрібна? Чому майбутнє нашої країни знаходиться в такому гіркому та болючому стані?

Найбільш страшна проблема нашого народу – це байдужість. Куди поділася любов до ближнього?
Кажуть, що революція та комуністи відібрали у народу віру в Бога, та заставили вірити в Комуністичну партію. А потім і цю віру відібрали.

Я не розумію, як це можна відібрати віру у цілого народу. Ми – люди. Ми самі робимо вибір, у кого чи у що нам вірити. Доки ми будемо чекати, нічогісінько не роблячи, нового та доброго лідера-господаря, доти ми будемо отримувати те, що отримуємо зараз. Якась мудра людина сказала, що народ має того лідера, на якого заслуговує, тож ми мабуть завинили таки перед Господом, що він саме так нас наказав.

Ми сидимо та жаліємось, як нам біднесеньким погано, яка у нас погана влада. Але ми самі нічогісінько не робимо для того, щоби зробити нашу країну квітучою та заможною.
Нас травлять, відбирають нашу мову, роблять нашу молодь наркоманами та пияками, а ми терпимо, та тихо жаліємось.

Можливо пора все-таки самим, стиснувши зуби, щось починати робити?

Ну скільки можна? Ну раз, ну два, ну щоб завжди. А каштани в Києві і роздягнені українські жінки – це гарно. Скоро будуть до нас їздити на жінок як до Таїланду. Гарне промо.

Ми просто не можемо пропустити повз себе таку важливу тему, можна сказати улюблену нашу. Як ставляться представники держави до самої держави і її людей.

В. П. ПШОНЦІ,

Копія:

Міністрові внутрішніх справ України

А.  В.  МОГИЛЬОВУ

Шановний Генеральний Прокуроре України!

Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року з “благословення” Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме – письменницька творчість.

Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували “громадянку Марію Матіос” у приміщенні львівського видавництва “Піраміда” з метою вилучення з продажу моєї книги “Вирвані сторінки з автобіографії”, яка, до речі, визнана “Книгою року-2010″. Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин із своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки.
Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий “оригінальний” спосіб!

Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев’ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?!

Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців тих будинків у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене?

Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за “царя гороха”, і розшукував “громадянку М. Матіос”, як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за згодою одних із багатьох “опитаних”, колишніх моїх сусідів по найманій квартирі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни).

Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь, гідність і моє письменницьке ім’я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким.

Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості – його читач, а не така одіозна “підтримка багнетами” чи, боронь Боже, силами “Альфи”, яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників.

Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого “всеукраїнського” розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських “шерифів” у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м’язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності.

Шановний Вікторе Павловичу!

В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?!

Буду вельми вдячна за відповідь по суті.

З повагою Марія Матіос,
державний службовець 2 категорії 3 рангу, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор 20 книг українською мовою та 5 книг іноземними мовами, почесний громадянин міста Чернівці, Заслужений працівник культури України, лауреат міжнародної премії “Талант та гідність”.

11.01.11, м. Київ

Заарештованих хлопців б`ють у відділках! До них нікого не допускають!

Влада створила провокацію з підривом пам`ятника, щоб мати змогу усунути «Тризуб»! На даний момент дуже потрібна допомога адвокатів, розголос у ЗМІ та долучення громадських організацій. Хто що може порадити? Хлопці категорично відкидають свою участь у підриві пам`ятника.  (Катерина Тупикова).

Заява ВО «Тризуб» імені Степана Бандери щодо масових арештів

8 січня цього, 2011 року, на Рогатинщині, Івано-Франківська область, було затримано керівника Центрального проводу ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Андрія Стемпіцького, його сина Пилипа, а також Романа Хмару.

9 січня було затримано колишнього керівника Центрального проводу Дмитра Яроша, першого заступника ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Андрія Тарасенка, Голову Українського Відділення Антиімперського Фронту Ростислава Винара та Голову Дніпропетровської обласної організації “Тризуб” ім. С. Бандери Сергія Борисенка.

10 січня арештовано голову Тернопільської обласної організації “Тризуб” ім. С. Бандери.

Заарештованим висуваються звинувачення у тероризмі, у зв’язку з вибухом у Запоріжжі.

Загалом арешти відбулися по всій Україні. Проводяться обшуки.

Станом на 10 січня арештовано понад десять чільних членів організації.

Усі звинувачення, висунуті правоохоронними органами, вважаємо надуманими, сфабрикованими та замовними.

Ці дії нинішньої влади розцінюємо як вияв політичних репресій і спробу придушення українських патріотичних сил.

Центральний провід ВО «Тризуб» ім. С.Бандери

Україна щодня нам дає цікаві події і новини. Створюють їх маленька купка людей, що є на верхівці, при владі, при кермі. Але хто ці люди? Ми наївно думаємо, що це перші особи держави, міністри, президенти, депутати, тощо. Але, щось підказує, що це не так, думаю, що і вони є маріонетками. В Україні, а може і цілому світі, існує складна ієрархічна структура маніпуляції людьми.

Ми ніколи не взнаємо, хто є головним в цьому параді дикунства. Але ми запам’ятаємо хто керує нами безпосередньо. Особливо в пам’ять закарбуються залякувальні методи, яскравий приклад маємо зараз і на початках створення нової Незалежної України. Це моменти, коли пропагуються вигадані ідеї і терор. На даний момент, ми вступили в фазу активного впровадження варварських методів управління і зомбування.

Ви помітили, як плавно нашим першим особам нав’язується деспотичний метод керування державою, котрий зародився ще за “совка”, котрий панує в наших північних сусідів. Влада на місцях щоразу більше стає мілітаризованою, влада на верхах, щоразу більше починає усувати своїх опонентів використовуючи багатогранні трактування одних і тих же законів. Навколо нас помалу будується тюрма. Вони діють за методом – всі хто проти нас, повинні бути знищені або заховані.

Використовуючи засоби масової інформації “лялькарі” показують нам те, що навколо все погано, одні злочини і бандитизм. Показують, що будь-хто, будь-коли, може бути ув’язнений або просто зникнути. Але наразі ми можемо спостерігати лише погрози і одиничні випадки, котрі не вдалось приховати і вони набули розголосу. Вони часами роблять вигляд, що наказують своїх підлеглих і спільників. Але чи далеко заходять ці покарання? Коли на наступні дні, всі покарані припосовують свої сідниці до інших крісел нічим не поганих, коли на дорогах вводяться нові закони, що стають ще “цікавішими” за попередні. Під маскою знищення, вони перероджуються і стають сильнішими. Прагнуть до того щоб все стало на конвеєр.

Але навколо нас є ще і багато доброго. Не варто давати втягувати себе в машину зомбування. Кожен з нас має власний розум, котрий не чим не гірший від тих, хто навчився нами маніпулювати, а, можливо, набагато потужніший ніж в них. Не можна дозволити заволодіти свідомістю. Потрібно показати власну силу і незламність.

Україна найкраща держава. В нас є все. В нас є колосальний потенціал і можливості, природа, ресурси, а найголовніше талановитий і працьовитий народ. Ми перейшли через багато випробувань, подолали багато ворогів. Чи заслуговуємо ми на самознищення? Вирішувати вам…

Ця тема є дуже широкою і стосується всіх державних структур. Далі буде…