Картинка отримала дуже велику кількість “лайків” та поширень (за мірками українського Фейсбук). Видно, що значна кількість користувачів підтримує протест проти нав’язування українцям чужої за духом і пропагандної за виглядом концепції. І справді, чому ми маємо не розвивати свою культурну парадигму з україноцентричним світоглядом, а приєднуватись до розробленої московськими пропагандистами євразійської спільноти (якої, до того ж, ще ніколи не було, й досі немає)?

Проте, як це зазвичай буває в нашій країні, на такий погляд знайшлись свої противники зі своїми картинками:

Нічого не маю проти, така манера бачення свого минулого теж має право на існування, особливо серед осіб, що здобували освіту в ПТУ. Але є принципові відмінності між позиціями авторів першої та другої картинок. Позиція перша випливає з того, що нам агресивно й безальтернативно пропагують “русский мир” практично на державному рівні. Позиція друга випливає з незнання історії та відсутності логіки.

Другий демотиватор був би виправданий, якби Україна нав’язувала “український світ” громадянам Іраку. Тоді ситуації були б ідентичними, відтак – можна було б порівнювати між собою, скажімо так, давність і витоки культури Московії, України й Іраку. Оскільки Україна такої пропаганди в Іраку не здійснює, то й ситуації не є тотожними, а значить – не можуть порівнюватись. Це – програма 2-го курсу будь-якого пристойного вишу.

А якщо вже братись до справи геть несерйозно – можна з упевненістю сказати, що автори і першого, й другого демотиватора є братами-близнюками. І заклик зробити щось корисне (написаний на червоному тлі) для автора другої картинки є лише закликом, бо робить він корисного рівно стільки ж, скільки й інші завсідники мережі.

Поділитися з іншими

Нещодавно один з активних учасників “гранітних” подій 1990 року, Олесь Доній, відвідав Одесу. Була й лекція пана Олександра – про Україну, її перспективи та, звісно ж, “революцію на граніті” і її досвід.

Знаєте, що найбільш прикро? Що з тих жовтневих подій, як і з багатьох інших, також творять далекий від реалій міф. Зараз він вигідний, перш за все, тим, хто разом з Донієм брав участь у студентських акціях. Кириленкові, Тягнибоку, й іншим, хто має змогу до цього “примазатись”. Тепер вони “дають уроки”, читають лекції, вони “мають досвід” боротьби з владою, вони “мають моральне право”.

І чому дорослі дядьки досі не розуміють, що їх, дітей, тоді акуратно використав пан Кравчук? Ви ж не думаєте серйозно, що нещодавній головний пропагандист та ідеолог ЦК КПУ, голова Верховної Ради, не знав, що відбувається у республіці? КДБ УРСР тоді ще справно працював, і вчасно про все повідомляв до ЦК…

Кравчук не розумів, що Декларація про державний суверенітет не є кінцевим документом? Не смішіть. Він чудово розумів, що буде далі, і що на хвилі цього “далі” треба втриматись. То чому б не влаштувати невеличке шоу, здатне і прикрити від московського “начальства”, і всередині республіки створити собі потрібний імідж? Запросто. Проаналізувавши вимоги страйкарів і реакцію на них уряду й Верховної Ради УРСР, що побачимо? Підтримано все! – крім відставки Кравчука. Кравчук – тогочасний “Сірьожа-маладєц”, який все “розрулив”.

І тепер ці 45-річні дядьки розповідають, що вони “побороли комуняцьку більшість” в Україні, відкрили шлях до Незалежності… Хлопці, все – навпаки: комуняки “у мєньшинствє” переграли вас за всіма параметрами. Ви нездатні цього побачити? Ви – тупі. Ви це бачите й розумієте, але мовчите? Ви – брехуни.

Олесь Доній в Одесі наводив приклад угорської партії ФІДЕС, що спромоглася провести до парламенту близько 9% молодих людей (не старших 35 років). Якби “революція на граніті” мала хоча б такі наслідки, які є зараз в Угорщині – тоді “гранітні революціонери” мали б “моральне право” давати уроки й читати лекції.

А зараз… уроки революції нам викладають невдахи, які самі жодної революції не лише не зробили, але й не бачили.

Поділитися з іншими

Та чомусь вже кілька місяців ЗМІ передають новини з РФ так, неначе це наші власні новини. Експерти й політики один перед одним висловлюються щодо результатів виборів російського президента та “життя України після виборів”. Російських виборів…

Напевне, закономірно, що навіть у нас відносна більшість висловлюється за перемогу Владіміра Путіна. Його позиціонують таким собі самодержцем, сильним царем, а наша владна “еліта” звикла поважати царів. Особливо російських.

Чи зміниться щось у взаємовідносинах України та Росії з обранням нового (старого) президента? Навряд.

Варіант перший – найбільш ймовірний: президентом стає Владімір Путін. Його ставлення до України ми мали змогу оцінити протягом восьми років президентства та чотирьох років прем’єрства. Фактично, саме він вже 12 років формулює російський дискурс щодо України, і за ці роки його висловлювання й дії ставали лише жорсткішими. Знову ж таки, українська влада – навіть нинішня – виявилась значно непоступливішою, ніж цього потребує російська верхівка на чолі з Путіним, тож і підстав для гарних відносин немає. Путін залишиться Путіним і в наступні шість президентських років, і потім ще шість.

Варіант другий – майже неймовірний: президентом стає Міхаіл Прохоров. Чому він? Ну… Я сподіваюсь, ніхто не вважає Зюганова й Жириновського кандидатами у президенти?

Тож – повернемось до Прохорова. У цьому неймовірному випадку Путін може зникнути з політичної сцени, але – нікуди не зникне команда Путіна. Неможливо у такій країні, як Росія, одночасно змінити всю владну команду. Тим паче, що у Прохорова немає жодної команди. Отже, йому доведеться рахуватись з існуючими у суспільстві настроями, і – ще більше – з оточенням (старою командою Путіна). Більше того, від нього вимагатимуть продовження путінської зовнішньої політики, як “єдино правильної”. А у Прохорова своїх поглядів на зовнішню політику, знову ж таки, немає.

А зараз – головне: хто має гарантії, що Прохоров – не такий самий проект Кремля (Путіна), як Жиріновський, Зюганов, Міронов? Ніхто.

І – зовсім божевільна думка: чи не є Прохоров своєрідним гарантом тіньового перебування Путіна біля керма Росії? Дивіться, яка красива картинка: Прохоров перемагає, опозиція і європи-америки в захваті від російської демократії, Путін відходить у тінь – і новий президент Прохоров слухняно виконує його вказівки протягом довгих років… Зважаючи на гебістське минуле Путіна, це не така вже й фантастика.

Відтак, і за таких варіантів жодних позитивних змін стосовно України Росія не зазнає. Це не потрібно жодному з представників владної еліти Росії, а також кандидатів у представники. Російський імперіалізм, великодержавність і українофобію підтримує суспільство і культивує влада, так вони тримаються купи.

Таким чином, ми маємо розуміти, що від виборів у Росії нам ні тепло, ні холодно, тому – хоч трохи менше зважати на їхні виборчі “енурези”. Подумаймо краще, що нам робити зі своїми підлеглими – депутатами, урядовцями, “губернаторами” тощо.

Поділитися з іншими

Нещодавно увага щонайменше всієї Європи була звернена на Грецію: в Афінах та ще кількох містах відбулись масштабні заворушення проти діючої влади.

Наче й непогано, що греки протестують проти бездарного уряду та відстоюють краще життя для себе й своїх дітей. Але: під час вуличних акцій було зруйновано й пограбовано десятки, а може й сотні, крамниць, кафе й ресторанів.

Що виходить? Нездари урядовці не можуть забезпечити гідне життя своєму народові, наближені до уряду олігархи наживаються на кризі, а юрба бездумно руйнує крамнички й кафешки своїх же колег – підприємців, власників малого бізнесу. По-перше, де логіка? По-друге, чим завинили власники тих генделиків? По-третє, відповідати за безлади ніхто не буде (конкретних руйнівників з юрби не знайдеш), а компенсувати збитки держава не може (у самих в бюджеті немає грошей). Бєспрєдєл.

Не хотілось би, щоб під час майбутніх протестів в Україні теж склалась така ситуація (якщо, звичайно, протести будуть).

Латвія. В суботу відбувся референдум щодо надання російській мові статусу державної нарівні з латиською. Близько 70% мешканців Латвії, що прийшли на дільниці для голосування, висловились проти того, аби російська мала державний статус. І це попри те, що російськомовні активісти проводили масовану пропаганду, а всі соціологічні опитування показували, що більше 50% виборців висловляться “за”. Не так сталось, як гадалось.

Що далі? Очевидно, що новий референдум з цього ж питання буде тепер не скоро. Тож варто очікувати загострення латисько-російського протистояння у російськомовних регіонах, особливо у столиці. Можливо навіть з проведенням регіональних референдумів щодо якогось нового статусу російської мови, на кшталт “регіональної” мови, яку вже давно намагаються запровадити в Україні.

Розумним кроком Латвії є те, що вони не ратифікували сумнозвісну Хартію міноритарних мов. У нас Хартія наробила й ще наробить чимало проблем для української мови. Зате, можливо, результати латвійського референдуму трохи остудять гарячі російськомовні голови в Україні.

До речі, з Днем рідної мови!

Поділитися з іншими

Я не юрист, не правозахисник, я звичайний громадянин України, який має свої певні очікування щодо розвитку рідної країни. І те, що реалії не відповідають моїм очікуванням, дуже мене непокоїть і змушує інколи щось говорити й писати про ситуацію в країні.

Гаряча тема – закриття сайту EX.UA. УАнет шумить вже третій день. Якісь сайти “лягають”, якісь встають, і означає це лише одне – спільноту зачепили за живе.

Те, що EX.UA розповсюджував “піратський” контент – ні для кого не секрет. І якісь заходи до цього сайту рано чи пізно мали бути застосовані. Та хіба це мало бути зроблено так, як це зробили наші “захисники порядку”?

Гаразд, були якісь звернення до органів правопорядку щодо порушення авторських прав. Напевне, міліція чи слідчі прокуратури мали здійснити перевірку, зібрати докази порушення законодавства і: а) дозволити правовласникам і адміністрації чи власникам сайту врегулювати претензії, або б) подати матеріали справи до суду.

Врегулювання претензій могло б мати вигляд матеріального відшкодування правовласникам збитків від неправомірного розповсюдження їх продукції, і могло б відбутись як у досудовий період, так і після відповідної ухвали суду.

Якщо ж у досудовий період сторони не змогли дійти згоди, то суд мав би розібратись у такому: 1) хто завантажував на сайт файли, права на які належать третім особам; 2) чи були адміністрацією сайту здійснені відповідні заходи з припинення порушення законодавства; 3) чи підпадає діяння, вчинене кожним з користувачів з пункту 1) під ознаки конкретного злочину; 4) яких збитків було завдано правовласникам; 5) ще щось, що, можливо, я випустив з поля зору.

І, нарешті, результатом усієї цієї роботи мало б бути видалення з сайту незаконно розміщених файлів, покарання винних осіб, відшкодування збитків правовласників. І все це можна було зробити тихенько, не припиняючи роботу сайту, без незручностей для користувачів.

Натомість у нас вирішили зробити це гучно, грубо й… бездарно. Та ще й збурити проти себе чималеньку хвилю невдоволення. Що ж, побачимо – хто кого…

Поділитися з іншими

Ну що, помітили? Якщо ні, тоді я підкреслю певні моменти.

1.  Фактично в усіх новинах, усіх каналів можна почути, про пункти обігріву, котрі влаштовані МНС для всіх безхатьків та і загалом для будь-кого хто замерзне.
2. Аналогічно згадується і турбота про дітей, котра полягає в тому, що дітям відмінили навчання.

А тепер мені скажіть, раніше морозів не було? Чи вони були меншими? Та все було, та і морози ці бували на десятки градусів більшими. Висновок тут простий. Теперішня влада показує як вона дбає про своїх громадян, а особливо про малозахищених, стареньких, без місця проживання, дітей. Отже, користуючись погодою, дехто хоче здобути довіру, авторитет, набрати бали серед населення і майбутніх виборців. І ніякі це не добрі наміри, а чіткий розрахунок.

p.s. Для прикладу використано лише сюжети одного інформаційного каналу, проте схожі за змістом новини присутні всюди.

Поділитися з іншими

Часто спілкуюсь з підприємцями, і розумію – держава намагається зробити все необхідне для їх знищення. Ніхто з моїх співрозмовників не сказав, що відчув якесь полегшення чи спрощення своєї діяльності. Навпаки, перешкод чомусь стає більше.

Кому вигідно гальмувати розвиток малого бізнесу? Скоріш за все, бізнесу великому. Зрозуміло, що монопольне становище на ринку дає безліч приємних переваг. З правом начхати на Антимонопольний комітет включно. А ознайомлення зі статистикою та навіть офіційними звітами великих компаній лиш підтверджує таку думку.

Неозброєним оком видно, що великі компанії стабільно зміцнюють свої позиції, не в останню чергу – шляхом поглинання менших конкурентів. “Вертикаль” намагаються створити навіть у бізнесі.

Один з найяскравіших прикладів – щасливе завершення роботи над Податковим кодексом. Від цього “прогресивного” документу вже стогнуть тисячі представників малого бізнесу. Мої знайомі, приватні підприємці, вже зо два місяці обмірковували закриття свого бізнесу, адже сплачувати всі необхідні збори та податки коштів не вистачало. Ви не повірите, але для них мало не порятунком стала пропозиція «продати» за 25% вартості справу, якій подружжя присвятило 12 років життя. Пропозиція, яку три роки тому мій товариш назвав би “наїздом” – настільки хамською та відверто цинічною вона була, надійшла від “донецьких товаришів”, і мої знайомі вирішили на неї погодитись. У іншому випадку втратили б більше. Загалом, їх справа потрапила під контроль колишнього конкурента, який таким чином скупив уже декілька однопрофільних підприємств, а саме його товариство є складовою більшого об’єднання, з центром у Донецьку. Таким чином і зростає бізнес. У декого.

Не сумніваюсь, що й останні нововведення щодо правил внутрішньої торгівлі теж мають на меті “укрупнення” бізнесу. Зараз я більше переймаюсь тим, що відбувається в українському сегменті мережі Інтернет, тому, наведу такий приклад: хто з власників Інтернет-магазинів з невеликим оборотом має фінансову можливість утримувати офіс та склад? Одиниці. А відтепер це обов’язкові умови для ведення торгівлі в Інтернеті. Та якщо навіть підприємець і стягнеться на оренду офісу – тут його чекатимуть нові сюрпризи. Адже до офісу (юридична адреса підприємства) цілком законно через день мають право навідуватись: податкова інспекція району, міста, області; пожежна інспекція; СЕС; УБОЗ; прокуратура, та ще хтозна скільки “потрібних” і всесильних контролюючих органів.

Що у таких умовах робити підприємцеві? Закривати бізнес. Або “продати”. За 20-25%.

Поділитися з іншими

Але як би там не було. Любіть Україну. Любіть своїх рідних. Мрійте. Здійснюйте. Усміхайтесь. Радійте життю, воно прекрасне! З Новим роком і Різдв’яними святами .

Поділитися з іншими

Ось таке чарівне серце було помічено на площі Тайм Сквер в Нью-Йорку. Крім Різдвяного настрою воно ще дарувало усмішки і цукерки .

А воно і справді гарно підкреслено. Серце українця велике і добре .

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

 9 листопада – це офіційний День української мови та писемності.

В інтернеті дане свято отримало своє продовження – UA DAY 2011.

UA DAY – це акція, що присвячена українській мові. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя. Ми пропонуємо вам взяти участь у флешмобі – давайте 9 листопада 2011 року будемо розмовляти та писати виключно українською!

Нехай цей день стане справді українським. Перейдіть на українську у своєму буденному житті, напишіть у свій блог, прочитайте українську книгу – як саме виявити свою прихильність до UA DAY, обирати вам.

Поділитися з іншими

Хочу нагадати. 22 листопада – це День Свободи. Це свято започаткував В. Ющенко будучи президентом України в 2005 році. Чому саме цей день? Бо 22 листопада 2004 року розпочалась “Помаранчева революція”.  В 2010 році на “Майдані” розпочалась безстрокова акція протесту від підприємців України проти податкового кодексу Азарова.

А що буде цього року?

Ось цитата з сайту news.dt.ua:

«22 листопада 2011 року відбудеться найбільша акція на Майдані.Ми виведемо двісті тисяч людей … Технологічних секретів ніяких не буде. Ми просто поїдемо в регіони і будемо з людьми розмовляти. Там дуже багато страждають і готові вийти за свої права, але всі бояться. Кожен думає: «Ось вийду я на площу, а там нікого не буде, і що я один, як дурень, там стояти буду?». Ми намагаємося людям сказати, що 22 листопада вони на Майдані будуть не одні», — сказав Олєйников.

Денис Олєйніков, власник ПростоПрінт.

Поділитися з іншими

Почну з того, что майже рік тому, під час “податкового майдану” я написав свої “листопадові тези“, як відповідь на публікацію Деніса “Революція відміняється“. Не думав, що за рік я знову повернуся до цієї публікації, оскільки саме вона стала моїм наріжним каменем у формуванні позиції.

Спочатку факти та хронологія:

• 6 вересня офіс “ПростоПрінт” захоплено УБОЗом, про це детально писав і АІН, і Watcher
• 7 вересня Деніс звертається із проханням привезти старі ноутбуки і я відгукуюсь, під час зустрічі розумію, що потреби набагато більші за суто технічні і вирішую допомогти, в першу чергу, поширивши інформацію у Твіттері та Facebook;
• 8 вересня мій знайомий юрист (дуже рекомендую – Вікторія Мундірова, контакти в мене) готує лист на МВС, прокуратуру, тощо та позов проти Маркіяна Лубківського;
• 12 вересня проводимо акцію під УБОЗ “Не бійся” (біля Деніса з’являється Олександр Данилюк, який називається спочатку координатором з юридичних питань, а згодом адвокатом);
• 15 вересня акція на Майдані з футболками та “Беркутом”;
• 21 вересня мала відбутися друга акція на Майдані та квест “5 кроків до свободи”, але цього ж дня стає відомо, що Деніс разом з родиною виїхав за межі України.

Тепер трохи емоцій. Перш за все – мені соромно, що я живу у такій країні. Хтось може сказати, що у наших північних чи східних сусідів ситуація ще гірше, але ніколи в житті я не підвищував власні результати, дивлячись на менші результати інших. Це шлях до програшу.  Так само і зараз – ми маємо поруч західних сусідів, які можуть дати інший приклад.

По-друге, влада відчуває власну безкарність (принаймні відчувала до виступу “афганців” і чорнобильців під Верховною Радою). Саме відсутність контролю і страх перед владою породжує “бєспрєдєл” і “понятія”, за якими ми зараз живемо на цій території (бо на сьогодні у нас немає країни).

Наступне, “справа Олєйнікова” стала певним каталізатором, але. і на мою думку це надзвичайно  важливо, на сьогодні без програми РОЗВИТКУ  будь-які дії і вчинки є лише РЕАКЦІЄЮ. А я вірю, що ми можемо бути не лише “собачками Павлова”, які реагують на подразник.

І, насамкінець, головне – лише РАЗОМ можна будувати нашу Україну, об’єднати її спільною метою, цінностями та програмами. І в цьому я підтримую Валерія Пекаря, який каже, що “СЖД” призводить до ще одного розподілу на “ми – вони”, “свої – чужі”, а це шлях до прірви.

Тепер трохи позитиву:

• я бачу активність людей, яким не байдуже те, що відбувається навколо, при цьому вони самоорганізовуються у локальні групи;
• рівень пасіонарності в Україні 12-15%, що є досить високим значенням – для порівняння у Франції, коли було кілька років тому змінено владу, рівень пасіонарності не перевищував 3%;
• люди дуже добре навчилися розрізняти та уникати провокацій, як зсередини, так і ззовні, особисто мені дає це велику надію на те, що успіх можливий.

І зрештою сакральне питання: “Що робити?”

Найголовніше на мою думку – не лишатися осторонь. Позиція “моя хата зкраю” – це крок до побудови поліцейської держави, в якій совість замінено байдужістю.

Наразі я шукаю ще людей, які готові долучитися до формування механізмів контролю над владою. І це потрібно не лише сьогодні, але й за будь-якої влади, бо лише, маючи механізми контролю, ми можемо впливати на владу та створити ясність у всіх, що влада – це не засіб для особистого збагачення та “дєрібану”, а служіння народові, який довірив управління державою та її економікою.

Особистим завданням бачу об’єднання максимуму різним ГО у єдиний рух, який для себе умовно називаю “Разом”, бо лише спільними зусиллями ми можемо еволюційно територію перетворити на державу.

І насамкінець – революції відбуваються не на Майдані і не під стінами Верховної Ради. Революція відбувається тоді, коли кожен з безправного “гвинтика системи” перетворює себе на Людину.

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

8 автобусів “почесної варти” стережуть 100 прихильників Тимошенко

Взагалі в тюрмі повинні сидіти Ю, Ющ, Яник, і всі нинішні і минулі владні засранці, що висмоктували Україну 20 років. Можливо (але не факт), лише тоді влада почне замислюватися, що вона не для розграбування країни існує, а для її розвитку.

До речі, як вам це подобається: судять (і вже практично закрили) прем’єра часів президентства Ющенка, а сам Віктор Андрієвич навіть в ..уй не свиснув на її захист, змився до США і відсиджується тихенько?

То що, Ю і справді щось нехороше творила, коли він був президентом? А куди ж він дивився?

Сцикун, та й годі?

Поділитися з іншими