Ось таке чарівне серце було помічено на площі Тайм Сквер в Нью-Йорку. Крім Різдвяного настрою воно ще дарувало усмішки і цукерки .

А воно і справді гарно підкреслено. Серце українця велике і добре .

Поділитися з іншими

Хочу нагадати. 22 листопада – це День Свободи. Це свято започаткував В. Ющенко будучи президентом України в 2005 році. Чому саме цей день? Бо 22 листопада 2004 року розпочалась “Помаранчева революція”.  В 2010 році на “Майдані” розпочалась безстрокова акція протесту від підприємців України проти податкового кодексу Азарова.

А що буде цього року?

Ось цитата з сайту news.dt.ua:

«22 листопада 2011 року відбудеться найбільша акція на Майдані.Ми виведемо двісті тисяч людей … Технологічних секретів ніяких не буде. Ми просто поїдемо в регіони і будемо з людьми розмовляти. Там дуже багато страждають і готові вийти за свої права, але всі бояться. Кожен думає: «Ось вийду я на площу, а там нікого не буде, і що я один, як дурень, там стояти буду?». Ми намагаємося людям сказати, що 22 листопада вони на Майдані будуть не одні», — сказав Олєйников.

Денис Олєйніков, власник ПростоПрінт.

Поділитися з іншими

8 автобусів “почесної варти” стережуть 100 прихильників Тимошенко

Взагалі в тюрмі повинні сидіти Ю, Ющ, Яник, і всі нинішні і минулі владні засранці, що висмоктували Україну 20 років. Можливо (але не факт), лише тоді влада почне замислюватися, що вона не для розграбування країни існує, а для її розвитку.

До речі, як вам це подобається: судять (і вже практично закрили) прем’єра часів президентства Ющенка, а сам Віктор Андрієвич навіть в ..уй не свиснув на її захист, змився до США і відсиджується тихенько?

То що, Ю і справді щось нехороше творила, коли він був президентом? А куди ж він дивився?

Сцикун, та й годі?

Поділитися з іншими

Дещо про винуватицю події.

Наталі натура творча, вона ніби вся сплетена із потужного, сонячного позитиву. Її велике серце та добра душа можуть обігріти всих навкруги, мабуть тому на всіх її полотнах відчувається присутність добра і любові.

Наталі малює пейзажі, найулюбленійша тема – море! В кожну свою роботу вона вкладає часточку своєї талановитою душі, і оскільки та душа – суцільний позитив, то всі пейзажі дарують глядачам тільки добро і хороший настрій).

А це, мій улюблений Наталчин Дон Кіхот

Чекаємо вас на відкритті))

Це Наталка), так би мовити, в процесі).

Поділитися з іншими

Наша головна мета – популяризувати здоровий спосіб життя та здоровий спосіб мислення. Саме тому ми створюємо умови, щоб діти усієї України могли займатися спортом. Ми дуже сподіваємось, що ця спортивна школа виховає майбутніх чемпіонів, які будуть прославляти свою країну на різних спортивних аренах».

Виступ виконавчого директора Фонду братів Кличків продовжили депутат обласної ради Мельниченко Володимир Володимирович та секретар міської ради Сенюк Василь Іванович.

Від БО «Фонд Братів Кличків» подяки за підтримку проекту та його втілення в життя отримали:

- Світлана Володимирівна Старченко – начальник управління освіти і науки;
- Володимир Васильович Юр’єв – директор заводу «Український кристал», депутат міської ради;
- Валерій Слободян – директор ТзОВ «Лідер», депутат міської ради;
- Олександр Бродовський – директор будівельної компанії «РозБуд».

У новому спортивному закладі запрацюють відділення з боксу, настільного тенісу, боротьби – ці види спорту є найбільш популярними у Кам’янці-Подільському серед дітей та молоді, які наразі досягли високих результатів у спорті – посіли перші місця у багатьох всеукраїнських та міжнародних турнірах, чемпіонатах України та Європи. Тому керівництво закладу та місцева адміністрація скористалася унікальною можливістю взяти участь у Всеукраїнському проекті Фонду братів Кличків «Старт до успіху!» та доклала максимум зусиль, щоб відкриття цієї школи стало реальністю.

Незабаром у школі запрацює і секція аеробіки. А сама школа зможе повноцінно функціонувати, за словами Володимира Юр’єва, вже через місяць. Наразі у школі завершують ремонті роботи.

Кам’янець-Подільська ДЮСШ №2 не єдиний спортивний заклад, що потребував такої допомоги. На сьогодні Фонд вже обрав дитячі спортивні школи, які якнайбільше її потребують. Організатори зупинилися на освітніх закладах де навчають одразу декільком видам спорту та в яких займається велика кількість учнів.

Впродовж року Фонд відкриє оновлені спортивні школи в містах Горлівка (Донецька область), Сєвєродонецьк (Луганська область), Хотин (Чернівецька область). До 10 червня Фонд братів Кличків разом із «Новим каналом» обере ще одного учасника проекту.

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

Ще не все написала…хочу також полаятись в бік тих, хто спекулює на цій ситуації, та розпалює вогні вражди. То, як зазвичай, ЗМІ, які все або перекручують, або доливають дьогтю. То страшне, що пишуть, і фото страшні! Люди, які не знають, як воно насправді було, просто впевнені, що націоналісти ведуть себе занадто агресивно та неприпустимо жорстоко! Чому все так? Просто комусь дуже вигідно сварити між собою людей, що живуть в одній країні. То може нам досить сліпо вірити всьому, що “говорять з телевізора”, та нарешті порозумітись одне з одним?

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

Хлопці, вже тривалий час «HighWay» перебуває у затишші: останній кліп гурту було випущено 2008-го року. Минає аж три роки – і нарешті з’являється новий кліп. Із чим пов’язаний такий тривалий період «простою»?

Сергій: Це питання нам неодноразово ставили люди і ми його, чесно кажучи, уникаємо, але якщо бути відвертими, то просто не було часу на музику, тому що подорослішали, відповідно стало більше проблем та відповідальності, потрібно заробляти гроші, щоб якось реалізовуватись і тому музика завжди відкладалась на потім. Ось так і довідкладались, що минуло аж три роки.

Міша: Але зараз знову взялись за улюблену справу і готуємо багато новинок для наших слухачів. Плануємо випускати не один – два треки на рік, як це було останнім часом, а завжди залишатись на плаву і дивувати людей новими піснями та відео роботами, яких ми, кажучи по секрету, запланували чимало.

Як народжувалася ідея кліпу на пісню «Звалюю»?

Стас: Не повіриш, але в режимі потоку свідомості сиділи всі троє і на ходу придумували, імпровізуючи і регочучи з кожного епізоду сценарію. А коли все написали, то ще більше розреготались, бо подумали – як би це все зняти тепер? Тому, чесно кажучи, багато моментів зі сценарію не ввійшли в кліп через неможливість їхньої зйомки.

Хто був режисером кліпу?

Міша: Режисером кліпу виступив Андрій Приймаченко з Києва. Це вже наша третя по рахунку спільна робота.

Скільки тривали зйомки?

Сергій: Зйомки тривали більше тижня, забирали багато часу та сил, залишаючи на сон буквально декілька годин на добу. Але ці всі недоліки компенсувалися постійним позитивним настроєм на знімальному майданчику і під час зйомок, і в перервах. Адже стільки хороших миттєвостей було, що, думаємо, запам’ятається на довго.

Над якими епізодами довелося працювати найдовше?

Стас: Як на диво, то найдовше знімали сцену в офісі. Стільки всього назнімали, що думаємо, лише відсотків 20%, а то і менше, увійшло у фінальний варіант кліпу. Також доволі довго відбувались зйомки у арт-кафе, де ми працювали над сценою нашого концерту і фінальною появою головного героя. Розкажіть докладніше про сам процес підготовки кліпу.

Чи були якісь труднощі, перепони в роботі?

Міша: Труднощів насправді було мільйон. Починаючи від організаційних питань, наприклад, оренди техніки чи підготовки локації, інвентарів тощо, закінчуючи підбором самих акторів та відмовами від своїх ролей деякими з них в останній момент.

Сергій: Також великою перепоною була мінусова температура надворі, адже багато зйомок відбувались просто неба і без верхнього одягу, а подекуди майже без нього. А кожну сцену ж доводиться знімати по декілька дублів та ще й з різних ракурсів.

Що особливо запам’яталося?

Стас: Мені найбільше запам’ятався момент зі зйомок у лікарні. Ми домовились про досить таки «мажорну» палату, де зроблений дорогий сучасний ремонт, де навіть ліжка на пультах, не говорячи вже про телевізор, душ, туалет і камеру відео нагляду за хворим. І от, після не першої години зйомок, хтось із присутніх випадково проходився біля кабінету, де зібрались всі лікарі відділу і спостерігали по телевізору, що відбувається в палаті, де знімається кліп (ми ж то не знали, що камера нагляду працює). Ну, думаю, ти здогадався, що лікарі просто плакали зі сміху. Крізь сміх були чутні різні вигуки, мовляв, це треба залити на YouTube, давно так не сміялися, це просто жесть тощо. Після цього довелось бахілою закрити камеру. Із сусідньої кімнати зразу пролунав розчарований стогін «ЕЕЕЕЕЕЕЕЙ?» І всі лікарі після того розійшлись по домах: як виявилось, їхній робочий день закінчився вже давно, але їм настільки було цікаво спостерігати за нашим головним героєм, що вони залишились на таке собі кіно.

Міша: Ми теж зі сміху плакали від всіх подій! Думаю, ці моменти нам запам’ятаються назавжди. Розповідати не будемо, щоб не розкривати всі карти до прем’єри.

Що не вийшло так, як хотілося б?

Сергій: Оскільки ми все робили за власний кошт, то не вийшло, мабуть, те, що не вдалось організувати зйомки так, як це планувалось і так, як цього вимагав придуманий нами сценарій. Адже потрібно було взяти в оренду багато дорогого для нас обладнання, наприклад, операторський кран, стабілізатори для камер, професійніше освітлення і т.д. І тому деякі сцени вийшли не такими «крутими», як ми собі уявляли, коли писали цей сценарій. Але, як кажуть, вчимось на власних помилках і надалі будемо знати, що потрібно писати сценарій, виходячи з фінансових можливостей.

Хотілося би почути від вас, про що ж кліп на пісню «Звалюю». Бо кожен глядач може трактувати його смисл на власний лад…

Стас: Ідея кліпу така, що головний герой – приречений невдаха, який погруз у власних проблемах і тікає від них, тож його неприємності дедалі збільшуються. Він марить кращим життям, уявляючи себе безтурботним і жаданим «мачо», який перебуває завжди в центрі уваги, але виявляється замало просто хотіти, адже треба діяти. І мораль кліпу полягає в тому, що не потрібно відкладати свої незакінчені справи на завтра, тому що може бути вже запізно їх вирішувати.

У скільки грошей обійшовся кліп на «Звалюю»?

Сергій: Це комерційна таємниця, але скажемо відверто, що для нас це досить велика сума.

А грішми «скинулися», так?

Міша: Так, гроші давали з власної кишені, адже все наразі робимо власними силами.

Де набрали акторів?

Міша: Ми організовували спеціальні кастинґи, де відбирали наших акторів, розказуючи їм сценарій, їхню роль в ньому тощо. А дехто просто є нашими друзями, знайомими, родичами, які були не проти залучитись до зйомок та підходили по параметрах, які вимагав сценарій та режисер.

Чого на головну роль було затверджено саме цього хлопця? До речі, як там його звати…

Стас: Головну роль у цьому відео зіграв музикант, колишній танцюрист та просто наш друг – Сергій Бакай. В народі його більше знають під прізвиськом «БАКАЙ СУПЕРСТАР». Це дуже неординарна та багатогранна особистість у хорошому значенні цього слова. Навряд чи ми б знайшли когось, хто міг хоча б на рівні з Бакаєм зіграти цю роль, за що ми йому дуже вдячні.

Коли ви записали саму пісню “Звалюю”– просто перед початком роботи над кліпом чи задовго до цього?

Сергій: Пісня «Звалюю» була в розробці вже десь більше року до зйомок самого кліпу, але ніяк не могли завершити її до кінця. Саме ідея відзняти на неї музичне відео прискорила весь цей процес.

Між іншим, «Звалюю» суттєво відрізняється від багатьох ваших попередніх речей. Що це – ознаки «дорослішання» колективу, зміна музичних уподобань чи така собі «біла ґава», покликана урізноманітнити репертуар гурту «HighWay»?

Міша: Час іде і ми не залишаємось на місці тому, пісня і справді відрізняється від нашого попереднього репертуару, але ми вважаємо, що це тільки на краще. Ми не намагаємось працювати в якомусь одному визначеному для нас стилі і цим заганяти себе в певні рамки.

Стас: Вважаємо, що музика завжди повинна піддаватись експериментам, адже це все ж таки творчість і, на наш погляд, вона не має обмежуватись певними шаблонами та стереотипами. Наприклад, наступна наша пісня кардинально буде відрізнятись від «Звалюю». На неї теж планується зйомка відеокліпу.

Повернімося до кліпу. Які у вас плани щодо нього? Коли глядач, приміром, зможе побачити його на екрані телевізора?

Сергій: Планів, як завжди, багато, але наскільки вони реалізуються – вже не зовсім від нас залежить. Будемо пробувати пропхати кліп та пісню максимально всюди, куди можливо. Звісно, пріоритети ставимо на центральні телеканали та радіостанції, але, зважаючи на те, що коштів на ротації немає, а зв’язків не так багато, залишається сподіватися на власне везіння.

І, наостанок, які ви маєте творчі задуми і плани на найближче майбутнє?

Міша: Як згадували раніше, основною метою є завжди залишатись на плаву та обов’язково намагатись робити якомога більше матеріалу, приємно дивуючи своїх слухачів.

Спілкувався Богдан Ковальчук.

Поділитися з іншими

Часто люди говорять, що от як багато я маю сказати, проте нема такого місця де б мене почули. В результаті попиту, народжується пропозиція, як ось цей наш блог. Проте, знову мовчанка. А чому? Та все просто, велика і  потужна українська лінь, а може і страх.

Для того щоб зробити щось, потрібно вкласти працю. Так і тут, для того щоб почули нас, потрібно зовсім мало попрацювати і додати активності.  Менталітет цього не дозволить.

Ми, українці, у всіх галузях так працюємо та і все своє життя так живемо, в сподіваннях, що хтось (вища сила) зробить все за нас і при тому всьому ми станемо щасливими,  заможними і почнемо літати. Думаєте таке колись станеться?

Можливо варто перетворити цей сайт з колективного на одноосібний? Як вважаєте? Буде цікавіше?

p. s. Це була внутрішня інформація для загального огляду:)

Поділитися з іншими

Чи знайоме тобі, читачу, почуття «гидко читати»? Закладаюся – так, бо стикаємося з низькопробним, перепрошую, багном, яке хтось напівжартома кличе «журналістикою», досить часто. То автор не вміє або лінується працювати з інформацією, то певний матеріал написано абияк… словом, вистачає того, що неминуче викликає відразу на наших обличчях.

Але найбільшу огиду апріорі спричиняє замовна стаття. Вона може мати на меті розрекламувати котрийсь товар або послугу, «розпіарити» потрібного діяча, однак найчастіше її призначення – інформаційно знищити когось або щось невигідне замовникові цього опусу.

Я, звісно, нічого не стверджую про «замовність» того, про що розповідатиму далі, але…

Учора на ресурсі достатньо знаного видання «Багнет» з’явився матеріал під провокативним заголовком (мовою оригіналу) «“Свідомо” опростоволосившиеся». Автор цього, з дозволу сказати, доробка відверто поливає брудом діяльність Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» загалом і зокрема конкретно взяту його журналістку – Олександру Веснич.

З метою очорнити, показати власну зверхність у вищезгаданій статті автор застосовує всі можливі варіанти, як-то: оперує взятими зі стелі фактами, критикує стиль журналістки Веснич, удаючись до прямих образ, і взагалі вигадує просто-таки повні нісенітниці – щось про «розслідування, не виходячи з кабінету».

Суть статті, наскільки я можу зрозуміти, полягає в тому, що її авторові вкрай не подобається, як саме «Свідомо» проводить свої журналістські розслідування. Там, мовляв, працюють не професіонали. Принаймні, «журналіст» докладає всіх зусиль, щоби переконати в цьому свого читача.

Хотілося б навести кілька рядків зі «“Свідомо” опростоволосившиеся», щоби ти, читачу, самостійно зробив висновок про якість цього матеріалу, а також щодо його справжньої мети. Отже, мовою оригіналу:

«Типовой опус «свидомых» журналистов, демонстрирующий «профессиональный» подход к делу, появился в черниговской газете под громким названием «Кто зарабатывает на наших загранпаспортах? (журналистское расследование)». Уточнение в скобках очень нелишнее – без оного трудно поверить, что мы имеем дело не с низкопробной джинсой, состряпанной далеким от темы профаном».

«Заметим: фраза уровня сочинения «Как я провел лето» ученика 5-го класса общеобразовательной школы».

«Начнем, наверное, с самой «интересной» части туфты под громким названием «расследование». Шерлок Холмс с его дедуктивным методом просто отдыхает. В стиле базарной торговки Веснич пытается доказать изначально взятый ею за отправную точку постулат типа «а вот люди говорят»…».

«Ну и напоследок, верх «расследовательского» маразма. Хочется кричать «бис» и «браво» журналистке из «Свідомо», додумавшейся поставить под сомнение международный документ о предоставлении Украине безвизового режима, содержащий требование внедрить биометрические паспорта…».

Ну, і так далі.

Хотілося б запитати вельмишановного автора статті на «Багнеті», відколи це журналістика в Україні скотилося до такого примітивного рівня, що його він має зухвалість демонструвати аудиторії. Чи хтось уже скасував елементарно не те, щоби журналістську, а навіть загальнолюдську етику?

Запитати хочеться, але можливості немає: традиційно для подібних матеріалів «журналіст», що створив цю статтю, невідомий.

Утім, не волію опускатися до рівня і стилю письма цього аноніма. Річ у тім, що я мав змогу стажуватися у Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» впродовж двох тижнів, отже значно краще можу розповісти і про професійність журналістів, і про стиль роботи цієї агенції.

Робота у «Свідомо» особисто для мене є якщо не еталоном журналістської діяльності, то бодай максимально близькою до цього. Це Бюро не терпить лінощів і тому, хто не звик працювати, тут робити нічого.

Кореспонденти «Свідомо» не вірять на слово першому-ліпшому, чим, між іншим, не гребує досить велика частина українських ЗМІ, а сто разів переконаються в достовірності наявної інформації перш ніж поширювати її в маси.

Власне, підхід до творення новини як такої також є у Бюро максимально чесним. Так, до прикладу, інформація з інших ЗМІ тут не виступає джерелом новини як таким і не показується «свідомівцями» методом «копіювати-вставити-послатися-на-джерело», а слугує лише інформаційним приводом, який за визначенням спонукає журналіста працювати, перевіряти, питати й отримувати відповіді, знаходити нові цікаві подробиці.

Стосовно стилю роботи «Свідомо». Одним із факторів, який вигідно відрізняє «свідомівські» матеріали від інших на ту ж тему, є вражаючий ефект присутності. Він створюється завдяки описові всіх без винятку деталей (інтер’єру, зовнішності людини, тембру голосу співрозмовника тощо), які спроможні максимально наблизити читача до події, занурити його, так би мовити, з головою в те, про що розповідається.

А от автор «“Свідомо” опростоволосившиеся» цей ефект присутності трактує дещо… по-своєму: «Начинает свой рассказ автор «расследования» с фразы, которая сама по себе достойна номинации по тупости: «Чернокожий генсек Интерпола Рональд Ноубл широко улыбается главному украинскому милиционеру». К чему «политкорректной» журналистке понадобилось оценивать цвет кожи главы Интерпола, и делать на этом особый акцент (кстати, мать Рональда Ноубла – этническая немка, отец – афро-американец), одной ей известно».

Абсолютно незрозуміло, як журналіст-анонім примудрився причепити «оцінку кольору шкіри» до банального опису зовнішності людини. Всі ж-бо тямимо, що автор просто намагалася якнайкраще «показати» пана Ноубла читачу, щоби той мав справу не з сухими іменами-прізвищами чи посадами, а з конкретними людьми.

Авторку, яку так нещадно чорнить невідомо хто, – Олександру Веснич – я знаю, саме собою, особисто. Бажаю розповісти про цю пані в стилі журналістів «Свідомо»: «Вродлива молода дівчина на мить відривається од своєї роботи, привітно всміхається і питає, чи може чимось допомогти». Саме така вона є – працьовита аж до повного заглиблення у тему, завжди усміхнена та ладна прийти на поміч, бо має високий професійний рівень і чимало журналістського досвіду за плечима.

Попри все, автор зі шпальти «Багнету» переконує, що Олександра – «профан»… і хтось там іще, цитувати цей бруд набридло. І його взагалі не обходить, що журналістка висвітлює резонансні події та стежить за головними темами на такому рівні, який, очевидно, не снився авторові навіть у найкращих снах.

Знайомий я і з Єгором Соболєвим – керівником Бюро журналістських розслідувань «Свідомо». Він поєднує в собі здоровий гумор, уміння ефективно, невтомно працювати і жадати то ж від своїх кореспондентів, а також оригінальність ідей стосовно того, як саме творити високопрофесійну українську журналістику.

До речі, нещодавно Єгор справив свій День народження, з чим я його принагідно вітаю.

Усі ми говоримо про те, що заради ефективного журналістського «НІ!» цензурі та тискові на ЗМІ «акули пера» мають об’єднатися і діяти спільно. Втім, чи можливе таке об’єднання, коли хтось, кому бракує навіть сміливості підписатися, вважає себе в праві очорнювати своїх колег, годувати читача помиями і самостверджуватися за рахунок приниження інших?!

Чи принцип «Не подобається? То зроби ліпше!» вже не діє?

Аудиторія видання, що оприлюднило цю провокаційну статтю про «Свідомо», вимагає від журналіста підписатися. Користувач з красномовним ніком «Закоханий у БАГНЕТ» у коментарях до допису каже: «И в друг посмотрели в зеркало и увидели собственное лицо! Господа писатели, из “творческого” коллектива “Багнет”, вы когда будете подписываться под статьей? Родина должна знать своих “ГЕРОЕВ”!». Але поки що жодної реакції ми не спостерігаємо…

Стаття журналіста-інкогніто на «Багнеті» починається словами: «Заказными материалами в СМИ в Украине никого не удивишь, – явление это, увы, весьма распространено». Це, я гадаю, чи не єдине правдиве тут речення, адже я дійсно не здивувався, побачивши цю «чорнуху». Лише в наших із вами – журналістських, читацьких – руках зробити так, щоб «джинса» була рідкісним явищем і кожний такий факт викликав подив.
То зробімо це!

Богдан Ковальчук, “Хмаро4ос“.

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

Поділитися з іншими

Звичайний день, звичайні дії звичайної людини.

Страшно! Страшно, що ми вже звикли до того, що навколо помирають діти, яких саджають на голку, страшно, що наші діти, маленькі і беззахисні, можуть взяти того шприца до рук, та не дай Боже вколоти пальця. На кінці голки «наркоматського» шприца міститься ціла купа страшних і невиліковних хвороб. Звичайно, якщо шприц полежить деякий час в певних умовах на вулиці (на сонці, або на сильному морозі, або якщо його кілька днів поливатиме дощ), більшість вірусів гине. Але «свіжак» може нагородити ні в чому не повинну дитину або дорослого невиліковними захворюваннями.

В нашому місті (Кривий Ріг, Дніпропетровської області), наркоманія квітне і множиться.
І справа не в тому, що «невихована» і «груба» молодь без остраху і «стройними рядами» йде в наркомани. Справа в тому, що більшості дорослих байдуже до цього.

В моєму районі є кілька «точок», в яких торгують наркотиками. Більшість мешканців знає про це. Практично кожен може показати, де це відбувається, і хто це продає.
Ви запитаєте, чому торговців не посадять за грати? Відповідь проста, як мир – усіх тих торговців «кришує» наша славна і сердечна міліція.

Одну чемну жіночку, що підробляє собі на хлібець з ікрою торгівлею наркотою намагались якось «закрити», але вона здійняла ґвалт, кричала, що завтра вийде, тому що її кришує якийсь добрий дядько з відділу РВВС. Вона була права – наступного дня її привезли додому на красивій машині, ще й вибачились. Скільки люди не скаржились, скільки не воювали з цим свавіллям, все марно, тому що ті, хто повинен нас захищати, навпаки захищають від нас!

Чому наша молодь нікому не потрібна? Чому майбутнє нашої країни знаходиться в такому гіркому та болючому стані?

Найбільш страшна проблема нашого народу – це байдужість. Куди поділася любов до ближнього?
Кажуть, що революція та комуністи відібрали у народу віру в Бога, та заставили вірити в Комуністичну партію. А потім і цю віру відібрали.

Я не розумію, як це можна відібрати віру у цілого народу. Ми – люди. Ми самі робимо вибір, у кого чи у що нам вірити. Доки ми будемо чекати, нічогісінько не роблячи, нового та доброго лідера-господаря, доти ми будемо отримувати те, що отримуємо зараз. Якась мудра людина сказала, що народ має того лідера, на якого заслуговує, тож ми мабуть завинили таки перед Господом, що він саме так нас наказав.

Ми сидимо та жаліємось, як нам біднесеньким погано, яка у нас погана влада. Але ми самі нічогісінько не робимо для того, щоби зробити нашу країну квітучою та заможною.
Нас травлять, відбирають нашу мову, роблять нашу молодь наркоманами та пияками, а ми терпимо, та тихо жаліємось.

Можливо пора все-таки самим, стиснувши зуби, щось починати робити?

Поділитися з іншими

Ці змагання проводяться вже вп’яте і ставлять за мету не лише пропаганду спорту як елементу здорового способу життя, але й вшанування визначних діячів української історії.

Участь в турнірі взяли команди таких організацій як МНК, Покоління Майдану, Спілка української молоді, Молодий Народний Рух, Відсіч, студентські колективи Національного авіаційного університету та Києво-Могилянської академії (НАУКМА виставила аж 2 команди).

За результатами групових змагань визначилися 4 команди, які позмагалися за головний приз. В результаті матчів «плей-офф» у фінал вийшли команди НАУ і НАУКМА. Третє місце посів Молодий Народний Рух, а у вирішальному двобої з рахунком 6:5 перемогли «могилянці».

«Досвід Кубку пам’яті Героїв довів, наскільки важливими є подібні заходи для пропаганди почуття патріотизму в української молоді. Адже інтерес до нашої героїчної історії, нашої славетної спадщини треба привертати не лише за допомогою державних розпоряджень, не лише за допомогою формальних вшанувань з боку чиновників, але завдяки тим акціям, які цікаві українцям і не викликають відрази через політичну заангажованість. Досвід нашого турніру це успішно доводить», – відзначив Голова оргкомітету турніру Сергій Пархоменко.

Довідка:

Турнір «Кубок пам’яті Героїв» було започатковано в 2006 р. Кожен рік він присвячувався конкретній героїчній постаті з української історії. Цього року він присвячений подвигу бійців студентського куреню армії Української Народної Республіки під Крутами 29 січня 1918 року.

Чотири останні роки турнір відбувався за підтримки Київської міської державної адміністрації, а саме – Головного управління у справах сім’ї, дітей та молоді КМДА. Переможцями турніру ставали Українська студентська спілка, Християнсько-Демократичний Союз Молоді, Молодіжний націоналістичний конгрес та збірна НАУКМА.

Хмаро4ос

Поділитися з іншими