Ось таке чарівне серце було помічено на площі Тайм Сквер в Нью-Йорку. Крім Різдвяного настрою воно ще дарувало усмішки і цукерки .

А воно і справді гарно підкреслено. Серце українця велике і добре .

Сватання.

Українським народ має дуже потужні родинні традиції, через це на сватанні була присутня майже вся сімя нареченої та хресний батько чи вуйко нареченого. Останні виконували роль сватів, тобто людей, котрі просили батьків нареченої віддати свою доньку заміж за нареченого.

Якщо сватів запрошували до столу й пригощали, це було натяком на те, що згода можлива. І після того, як на сватанні доходило до згоди, до кімнати заводили наречену і кликали молодого, який в цей час стоя у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляли згоду на шлюб, дівчина пов’язувала руку молодого хусткою, старостів — рушниками.
Свого роду – це був обряд освідчення в коханні і прохання вийти заміж. Після цього наречені йшли до церкви на церковні заручини.

Церковні заручини.

Весілля ніколи не відбувалися колись раніше ніж за рік після сватання. За цей час молодята ходили до церкви на заручини. В Історії Української Церкви митр. Іларіона Огієнка ми читаємо: “По старих українських Требниках, звичайно маємо два чини — чин обручення (заручення) і чин вінчання (шлюбу). По 93 правилу шостого Вселенського Собору, хто заручився, той мусить і повінчатися; а коли б хто повінчався з дівчиною, що була вже заручена з іншим, той «да подлежит вині прелюбодіяння». У нас, в Україні, під багатьма впливами, все-таки давалася воля молодим розійтися навіть після церковних заручин. Цивільні закони не були стійкими на цю справу; спочатку вони забороняли розходитися тим, хто вже заручився, але 3 квітня 1702 р. дано молодим волю по обрученні вінчатися чи розійтися. Року 1775-го російський Синод нарешті наказав з’єднати два чини — заручення та вінчання — в один і заборонив робити їх в різний час.”
Тобто заручини є обіцянкою майбутнього одруження. В давні часи це означало, що наречені могли офіційно зустрічатись, з’являтись разом в публічних місцях, не боячись осуду. Але до моменту звершення таїнства Вінчання вони не можуть жити разом.
Сучасне вінчання складається з заручин і самого вінчання. Але зараз в певних православних колах спостерігається практика розділення у часі цих двох частин таїнства. Тобто маємо ще один традиційний момент, котрий символізував згоду на подружнє життя.

Пропозиція вийти заміж у наш час.

На сьогоднішній день родина, на жаль, уже не відіграє такої великої ролі у церемонії освідчення. Часто-густо батьків ставлять перед фактом – “Я одружуюсь – готуйте гроші на весілля”. А багато молодят навіть просто запрошують батьків у якості гостей на своє весілля, а всіма організаційними питаннями займаються самі.

Тому, освідчення в коханні і пропозиція вийти заміж, повинна бути в першу чергу святом для обох закоханих. Романтика, креативний та нестандартний підхід вітається і дуже часто таке освідчення перетворюється на справжнє видовище, де задіяні, окрім закоханих, і артисти і музиканти і відео та фото оператори.  Відео з такого освідчення дуже часто стає справжньою родзинкою на самому весіллі. А діти молодят, через багато років, будуть з гордістю дивитися на свого батька і мріяти про своє романтичне освідчення.

Молодіжне об’єднання “Інше Місто” ініціює проведення уже другого щорічного фестивалю в Дрогобичі. Рік тому було провели ряд цікавих акцій від багатоетапного квесту, показу кінофільмів у дворику ратуші міста Дрогобич, цілого ряду тематичних вечірок до унікальної в своєму роді акції “Кардіограми рідного міста” і подарували Дрогобичу незабутній тиждень. Тоді організатори ставили собі за мету дати поштовх активному життю у місті, дати можливість дрогобицькій молоді відчути смак альтернативного життя.

Цього річний фестиваль буде проходити в форматі зустрічі громадських організацій. Метою є привернути увагу до унікального міста, яке хоче розкрити свій культурно-туристичний потенціал, дати зрозуміти його мешканцям, що зміни можливі і анонсувати можливість таких змін і в Україні для активістів громадських організацій. Програма фестивалю передбачає ряд цікавих зустрічей та акцій, які повинні найкраще донести мету фестивалю до мешканців та гостей Дрогобича.

Передбачається проведення представлень громадських організацій, котрі з’їдуться з усієї західної України. ГО зможуть донести свої ідеї, як до активістів інших організацій, так і до дрогобиччан. Також відбудуться міжорганізаційні зустрічі метою яких буде обмін досвідом проведення різноманітних акцій і обговорення проблем які турбують нашу державу. Під час фестивалю відбудеться унікальна подія – зустріч з організаторами революції на граніті, впродовж якої революціонери 90-х донесуть до організацій ідеї, заради яких вони боролись, методи якими вони добились небаченого в сучасній історії результату та розкажуть як воно було, тоді боротись з тоталітаризмом заради вільної України.

Щоб ця вся суміш обговорень і дискусій на тему громадського життя не видалась надто сухою та офіційною організатори розбавляють її фестивальним дійством. Джаз-концерт від молодих джазменів України, постійний супровід мистецькими проектами, від виставок фото та живопису, до незвичних інсталяцій, багато якісної української електронної музики, кінопідбірки різноманітної тематики цілими ночами, рок-н-ролл пробудження, а також багато унікального, такого чого Дрогобич ще не бачив.

Так що, закликаємо, дрогобиччан стати відкритими до нових ідей, які народить фестиваль, а громадські організації бути активними та податись до, поки що, далекого та невідомого міста, яке обов’язково зустріне вас привітно та після фестивалю стане для вас рідним.

Програма заходу:

П’ятниця,
8.00 – 14.00 – заїзд та заселення учасників та гостей фестивалю у палатковому містечку по вулиці Грушевського;
14.00 – 18.00 – відкриття виставок шукайте десь в центрі міста;
14.00 – 16.00 – правовий тренінг в філологічному корпусі університету;
16.30 – 20.30 – представлення організацій в дворику ратуші Дрогобичі;
16.00 – 19.00 – вечірні екскурсії по Дрогобичі від “Іншомістівців”;
19.30 – 24.00 – джаз концерт в дворику ратуші;
24.00 – 2.00(4.00) – кіно класика від WizzArt.

Субота,
8.30 – прокидання з рок-н-роллом (танці замість зарядки);
11.00 – 14.00 – зустріч представників громадських організацій;
14.00 – 15.00 – фільм в дворику ратуші про “Революцію на граніті”;
15.00 – 19.00 – конференція “Революція на граніті”;
21.30 – 24.00 – вечірка за містом;
24.00 – 2.00(4.00) – нічне кіно. Українські фільми.

Неділя
9.00 – 12.00 – служба божа в унікальній дерев’яній церкві 16 ст.;
11.00 – 13.00 – круглий стіл голів ГО;
16.00 – тренінг;
18.00 – концерт на великій сцені.

Дещо про винуватицю події.

Наталі натура творча, вона ніби вся сплетена із потужного, сонячного позитиву. Її велике серце та добра душа можуть обігріти всих навкруги, мабуть тому на всіх її полотнах відчувається присутність добра і любові.

Наталі малює пейзажі, найулюбленійша тема – море! В кожну свою роботу вона вкладає часточку своєї талановитою душі, і оскільки та душа – суцільний позитив, то всі пейзажі дарують глядачам тільки добро і хороший настрій).

А це, мій улюблений Наталчин Дон Кіхот

Чекаємо вас на відкритті))

Це Наталка), так би мовити, в процесі).

З 12 по 14 травня у місті Миколаєві відбулося підбиття підсумків XIV Національного конкурс шкільних газет, організаторами якого є Національна спілка журналістів України, Національна академія педагогічних наук України, Асоціація молодіжної преси України та Коледж преси та телебачення (м. Миколаїв). Учасниками конкурсу цього року стали 2815 газет, теле- радіо- та фоторепортажів з усіх областей України, а також Росії та Болгарії.

31 переможець в 20 номінаціях – кращі юнкори та юнкорівські медіа – були оголошені на урочистій церемонії нагородження переможців  XIV Національного конкурсу шкільних газет, що відбулася під патронатом міського голови м. Миколаєва Володимира Чайки 13 травня у Палаці творчості учнів.

Привітати та оголосити переможців на урочистій церемонії нагородження завітали відомі політики та журналісти України і Миколаєва. Також своїм привітання організаторам, переможцям та лауреатам  XIV Національного конкурсу шкільних газет традиційно надіслали спікер Верховної Ради України Володимир Литвин та президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень.

Вперше в історії Національного конкурсу шкільних газет участь в урочистій церемонії нагородження переможців взяв Посол Представництва ЄС в Україні пан Жозе Мануел Пінту Тейшейра.

Однак, не лише нагороди отримали юнкори. Спеціально для юних журналістів та керівників юнкорівських груп було організовано низку заходів, серед яких зустріч з головою Національної спілки журналістів України І.Ф. Лубченко, відвідання Миколаївської обласної ради та зустріч юнкорів з головою Миколаївської обласної ради Ігорем Дятловим, виступ співака, композитора та автора пісень Олега Вінника, традиційна зустріч переможців конкурсу з міським головою міста Миколаєва В.Д. Чайкою. Звичайно, не обійшлося і без майстер-класів, які провели для юнкорів ведуча телеканалу ТВі Катерина Нестеренко, редактор підсайту «Медіаосвіта» інтернет-видання «Телекритика» Тетяна Неймаш, головний редактор газети «Николевские новости» Анатолій Білоножко.

Родзинкою конкурсу став старт Всеукраїнської акції «Спільне патрулювання юнкорів зі службами ДАІ України», відвідування юнкорами показових навчань десантно-штурмової бригади, а також поїздка переможців конкурсу до лісу на «Алею, присвячену пам’яті журналістів, що загинули під час виконання професійних обов’язків» і насадження власних рядів нових сосон поряд з алеєю.

Кількість переможців XIV Національного конкурсу шкільних газет та їх географія дійсно вразили:

Найкраща шкільна газета Національного конкурсу
«Простір», Український гуманітарний ліцей КНУ ім.Тараса Шевченка, м. Київ

Краща друкована газета
«ALMA MATER», Єланецька гуманітарна гімназія, Миколаївська область

Краща газета за змістом
1-4 клас
«Дивосвіт», Одеська спеціалізована школа І ступеня №54, Одеська область
5-8 клас
«Классные листики», Миколаївська ЗОШ І-ІІІ ступенів №45, Миколаївська область
9-11 клас
«Мариинские ведомости», Одеська Маріїнська гімназія, Одеська область

Кращий автор шкільного друку
1-4 клас
«С классом – классно!», Криворізька ЗОШ №4, Дмитро Кандрашов, Дніпропетровська область
5-8 клас
«Гімназичні відомості» Миколаївська гімназія №2, Маргарита Амбарцумян
9-11 клас
«Дзвоник», Смілянський НВК «ЗОШ І ступеня – гімназія імені В.Т. Сенатора», Юлія Громило, 10 клас, Черкаська область

Краща електронна газета
«Шкільний вісник», Кам’янець-Подільська ЗОШ №10, Хмельницька область

Найоригінальніша газета
Миколаївська спеціалізована школа «Академія дитячої творчості», Миколаївська область

Краща стінна газета
«Ліцей», Кілійський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 – ліцей», Одеська область

Кращий матеріал на тему євроінтеграції України
1 місце
Вінницька школа – ліцей №7 газета «Дзеркало Ліцею», Вікторія Горбонос, 10-А клас «Мрії збуваються (незабутня подорож до Франції)», Вінницька область
2 місце
Луцький НВК «гімназія №14» газета «Гнідовське гроно», Валерія Богач, 7-Б клас «Parafiada 2010», Волинська область
3 місце
Каховска ЗОШ №2 газета «Что? Где? Когда?», матеріал «Открываем Европу!», Херсонська область

Кращий телерепортаж
1 місце
Добропільський ЦДЮТ, студія телебачення та преси «Розовый слон», сюжет «Собачье дело», Донецька область
2 місце
Смілянський НВК «ЗОШ №3 – колегіум», новини, відзняті для агенції теленовин, Черкаська область
3 місце
Хмельницький ПТЮД, сюжет «Творчість з Богом»

Кращий матеріал на тему шкільного самоврядування
«Кебета», Сумська обласна гімназія-інтернат для талановитих та творчо обдарованих дітей, Сумська область

Краща шкільна газета
«Золоте перо», Хмелівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Сумська область

Краща газета ПТНЗ
«СТД», Державний навчальний заклад «Михайлівське ВПУ», Запорізька область

Краще репортажне фото
Херсонський академічний ліцей при ХДУ, автор Микита Долгов та Ася Козлова

Кращий радіорепортаж
«Фестиваль сучасного вуличного танцю», Криворізький ЦДЮТ «Гармонія», Дніпропетровська область

Висвітлення теми законності та правопорядку
«Улыбка», Севастопольська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів №4, Автономна республіка Крим

Краща газета юнкорівського об’єднання
«Вогник Творчості», Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського району міста Миколаєва, Миколаївська область

Краща газета міжнародного учасника
1 місце
«Профілі», Національна гімназія гуманітарних наук та мистецтв імені Костянтина Преславського, м. Варна, Болгарія
2 місце
«Два червонца», Муніципальний загальноосвітній заклад ЗОШ №20 м. Єйська, Краснодарський край РФ
3 місце
«Литературный медиамир», Муніципальний загальноосвітній бюджетний заклад ЗОШ №22 м. Таганрог, РФ «Волна», Загальноосвітній заклад «Светі Патріарх Єнтімій», м. Варна, Болгарія

За внесок у розвиток освіти України
Миколаївський муніципальний колегіум, Миколаївська область

Висвітлення теми міжнародної співпраці України у шкільних медіа
«Унікальний гімназист», Перша міська гімназія м. Черкас, Юлія Ромась, 10 клас, матеріал «І ми будували модель ООН»

Найкращий матеріал про захист довкілля
«Школьный ковчег», Нижньогірський ЦДЮТ «Родник», Рєфат Мамедляєв «Карасу» просит помощи», Автономна республіка Крим

Організатори XIV Національного конкурсу шкільних газет вдячні:

- за підтримку юнкорівського руху Президенту України Віктору Януковичу;
- за допомогу в організації конкурсу Верховній Раді України, Міністерству освіти і науки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству закордонних справ України, Держкомтелерадіо України, Миколаївській облдержадміністрації, Миколаївській обласній раді, міськвиконкому міста Миколаєва;
- за підтримку конкурсу Представництву ЄС в Україні, Посольству Республіки Німеччини в Києві, компанії Сандора (входить до складу Pepsico), Президентському Фонду Леоніда Кучми «Україна», газеті «День», інтернет-виданню «Телектритика», медіа-холдингу Глав-медіа.

Інформаційна підтримка XIV Національного конкурсу шкільних газет здійснювалась за підтримки ІА УНІАН, ІА Укрінформ, медіа-холдингу Главред-медіа, газети «День», інтернет-видання «Телекритика», Служби реклами Деменських, ТК ТАК-TV, ТК МАРТ, Миколаївської ОДТРК, ТК Сатурн, ТК Миколаїв, ТРК Краєвид, МКТБ, газет «Николаевские новости», «Рідне Прибужжя» та «Маклер», радіо «Рідна вулиця» та «Наше радіо».

Генеральним телевізійним партнером став телеканал ТВі. ]]> http://kulemet.com/culture/vyznacheno-peremozhtsiv-xiv-natsionalnoho-konkursu-shkilnyh-hazet.html/feed 0 http://kulemet.com/culture/u-novomu-klipi-highway-zmusyv-zvalyuvaty-hronichnoho-nevdahu.html http://kulemet.com/culture/u-novomu-klipi-highway-zmusyv-zvalyuvaty-hronichnoho-nevdahu.html#comments Fri, 13 May 2011 06:14:13 +0000 hmaro4os http://kulemet.com/?p=579 Опісля тривалої перерви гурт “HighWay” випустив кліп – на пісню “Звалюю”.

Відеороботу поставлено в динамічному, стьобному стилі. Вона змальовує нам недолугі потуги “ліричного героя” втікти від нескінченних буднів цього сірого світу, від проблем, що його оточують…

Людині, яка перебуває “у центрі подій”, хронічно не щастить; герою трапляються самі обломи: робота дістала, гроші закінчилися… до нього постійно доколупуються якісь люди, всі від нього чогось хочуть. Він, натомість, просто мріє звалити від цих всіх проблем і банально “поквасити” і погульбенити на вечірці… Відтак він малює собі власний світ, який, звіно ж, не має нічого спільного з тією реальністю, що його оточує.

Саме бажання “погульбенити” лишається єдиною віддушиною головного героя. Його світ – це те, куди він тікає сам від себе… Стопудово – всі ми побачимо у цьому кліпі себе!

Хлопці, вже тривалий час «HighWay» перебуває у затишші: останній кліп гурту було випущено 2008-го року. Минає аж три роки – і нарешті з’являється новий кліп. Із чим пов’язаний такий тривалий період «простою»?

Сергій: Це питання нам неодноразово ставили люди і ми його, чесно кажучи, уникаємо, але якщо бути відвертими, то просто не було часу на музику, тому що подорослішали, відповідно стало більше проблем та відповідальності, потрібно заробляти гроші, щоб якось реалізовуватись і тому музика завжди відкладалась на потім. Ось так і довідкладались, що минуло аж три роки.

Міша: Але зараз знову взялись за улюблену справу і готуємо багато новинок для наших слухачів. Плануємо випускати не один – два треки на рік, як це було останнім часом, а завжди залишатись на плаву і дивувати людей новими піснями та відео роботами, яких ми, кажучи по секрету, запланували чимало.

Як народжувалася ідея кліпу на пісню «Звалюю»?

Стас: Не повіриш, але в режимі потоку свідомості сиділи всі троє і на ходу придумували, імпровізуючи і регочучи з кожного епізоду сценарію. А коли все написали, то ще більше розреготались, бо подумали – як би це все зняти тепер? Тому, чесно кажучи, багато моментів зі сценарію не ввійшли в кліп через неможливість їхньої зйомки.

Хто був режисером кліпу?

Міша: Режисером кліпу виступив Андрій Приймаченко з Києва. Це вже наша третя по рахунку спільна робота.

Скільки тривали зйомки?

Сергій: Зйомки тривали більше тижня, забирали багато часу та сил, залишаючи на сон буквально декілька годин на добу. Але ці всі недоліки компенсувалися постійним позитивним настроєм на знімальному майданчику і під час зйомок, і в перервах. Адже стільки хороших миттєвостей було, що, думаємо, запам’ятається на довго.

Над якими епізодами довелося працювати найдовше?

Стас: Як на диво, то найдовше знімали сцену в офісі. Стільки всього назнімали, що думаємо, лише відсотків 20%, а то і менше, увійшло у фінальний варіант кліпу. Також доволі довго відбувались зйомки у арт-кафе, де ми працювали над сценою нашого концерту і фінальною появою головного героя. Розкажіть докладніше про сам процес підготовки кліпу.

Чи були якісь труднощі, перепони в роботі?

Міша: Труднощів насправді було мільйон. Починаючи від організаційних питань, наприклад, оренди техніки чи підготовки локації, інвентарів тощо, закінчуючи підбором самих акторів та відмовами від своїх ролей деякими з них в останній момент.

Сергій: Також великою перепоною була мінусова температура надворі, адже багато зйомок відбувались просто неба і без верхнього одягу, а подекуди майже без нього. А кожну сцену ж доводиться знімати по декілька дублів та ще й з різних ракурсів.

Що особливо запам’яталося?

Стас: Мені найбільше запам’ятався момент зі зйомок у лікарні. Ми домовились про досить таки «мажорну» палату, де зроблений дорогий сучасний ремонт, де навіть ліжка на пультах, не говорячи вже про телевізор, душ, туалет і камеру відео нагляду за хворим. І от, після не першої години зйомок, хтось із присутніх випадково проходився біля кабінету, де зібрались всі лікарі відділу і спостерігали по телевізору, що відбувається в палаті, де знімається кліп (ми ж то не знали, що камера нагляду працює). Ну, думаю, ти здогадався, що лікарі просто плакали зі сміху. Крізь сміх були чутні різні вигуки, мовляв, це треба залити на YouTube, давно так не сміялися, це просто жесть тощо. Після цього довелось бахілою закрити камеру. Із сусідньої кімнати зразу пролунав розчарований стогін «ЕЕЕЕЕЕЕЕЙ?» І всі лікарі після того розійшлись по домах: як виявилось, їхній робочий день закінчився вже давно, але їм настільки було цікаво спостерігати за нашим головним героєм, що вони залишились на таке собі кіно.

Міша: Ми теж зі сміху плакали від всіх подій! Думаю, ці моменти нам запам’ятаються назавжди. Розповідати не будемо, щоб не розкривати всі карти до прем’єри.

Що не вийшло так, як хотілося б?

Сергій: Оскільки ми все робили за власний кошт, то не вийшло, мабуть, те, що не вдалось організувати зйомки так, як це планувалось і так, як цього вимагав придуманий нами сценарій. Адже потрібно було взяти в оренду багато дорогого для нас обладнання, наприклад, операторський кран, стабілізатори для камер, професійніше освітлення і т.д. І тому деякі сцени вийшли не такими «крутими», як ми собі уявляли, коли писали цей сценарій. Але, як кажуть, вчимось на власних помилках і надалі будемо знати, що потрібно писати сценарій, виходячи з фінансових можливостей.

Хотілося би почути від вас, про що ж кліп на пісню «Звалюю». Бо кожен глядач може трактувати його смисл на власний лад…

Стас: Ідея кліпу така, що головний герой – приречений невдаха, який погруз у власних проблемах і тікає від них, тож його неприємності дедалі збільшуються. Він марить кращим життям, уявляючи себе безтурботним і жаданим «мачо», який перебуває завжди в центрі уваги, але виявляється замало просто хотіти, адже треба діяти. І мораль кліпу полягає в тому, що не потрібно відкладати свої незакінчені справи на завтра, тому що може бути вже запізно їх вирішувати.

У скільки грошей обійшовся кліп на «Звалюю»?

Сергій: Це комерційна таємниця, але скажемо відверто, що для нас це досить велика сума.

А грішми «скинулися», так?

Міша: Так, гроші давали з власної кишені, адже все наразі робимо власними силами.

Де набрали акторів?

Міша: Ми організовували спеціальні кастинґи, де відбирали наших акторів, розказуючи їм сценарій, їхню роль в ньому тощо. А дехто просто є нашими друзями, знайомими, родичами, які були не проти залучитись до зйомок та підходили по параметрах, які вимагав сценарій та режисер.

Чого на головну роль було затверджено саме цього хлопця? До речі, як там його звати…

Стас: Головну роль у цьому відео зіграв музикант, колишній танцюрист та просто наш друг – Сергій Бакай. В народі його більше знають під прізвиськом «БАКАЙ СУПЕРСТАР». Це дуже неординарна та багатогранна особистість у хорошому значенні цього слова. Навряд чи ми б знайшли когось, хто міг хоча б на рівні з Бакаєм зіграти цю роль, за що ми йому дуже вдячні.

Коли ви записали саму пісню “Звалюю”– просто перед початком роботи над кліпом чи задовго до цього?

Сергій: Пісня «Звалюю» була в розробці вже десь більше року до зйомок самого кліпу, але ніяк не могли завершити її до кінця. Саме ідея відзняти на неї музичне відео прискорила весь цей процес.

Між іншим, «Звалюю» суттєво відрізняється від багатьох ваших попередніх речей. Що це – ознаки «дорослішання» колективу, зміна музичних уподобань чи така собі «біла ґава», покликана урізноманітнити репертуар гурту «HighWay»?

Міша: Час іде і ми не залишаємось на місці тому, пісня і справді відрізняється від нашого попереднього репертуару, але ми вважаємо, що це тільки на краще. Ми не намагаємось працювати в якомусь одному визначеному для нас стилі і цим заганяти себе в певні рамки.

Стас: Вважаємо, що музика завжди повинна піддаватись експериментам, адже це все ж таки творчість і, на наш погляд, вона не має обмежуватись певними шаблонами та стереотипами. Наприклад, наступна наша пісня кардинально буде відрізнятись від «Звалюю». На неї теж планується зйомка відеокліпу.

Повернімося до кліпу. Які у вас плани щодо нього? Коли глядач, приміром, зможе побачити його на екрані телевізора?

Сергій: Планів, як завжди, багато, але наскільки вони реалізуються – вже не зовсім від нас залежить. Будемо пробувати пропхати кліп та пісню максимально всюди, куди можливо. Звісно, пріоритети ставимо на центральні телеканали та радіостанції, але, зважаючи на те, що коштів на ротації немає, а зв’язків не так багато, залишається сподіватися на власне везіння.

І, наостанок, які ви маєте творчі задуми і плани на найближче майбутнє?

Міша: Як згадували раніше, основною метою є завжди залишатись на плаву та обов’язково намагатись робити якомога більше матеріалу, приємно дивуючи своїх слухачів.

Спілкувався Богдан Ковальчук.

Насправді сьогодні дуже хочеться написати про щось світле та приємне. Так хочеться, що навіть згоден би закрити очі на всі ті брудні речі, котрі зараз творяться в Україні. Але ж то не позиція, і то не вихід – закривати очі. Від того ж бруд і сморід не зникне. Як він вже обрид, той сморід, погодьтеся…

І тому у переддень християнської Паски просто хочеться ще раз побажати Україні відродитися. Побажати їй нарешті взятися за мітли, скребки, ганчіря та чисту воду, за вила у кінці кінців, щоб повимивати і повикидати геть весь бруд і гній. І хочеться помріяти, що ця місцевість у центрі Європи перестане вважати себе лише територією, і зможе нарешті відродитися, струсивши із себе усіх навіжених бліх та кліщів, незалежно від їхнього кольору та впливу на той чи інший регіон невеликої загалом країни.

А дурнуваті депутати на ламборгінях, що голосують у раді навіть після смерті, а також жалюгідний самопіар невдалої кандидатки у президенти та перли овочеподібного вінковдареного нехай стануть темами інших постів.

Чистих думок тобі, Україно, і чистого майбутнього.
Ми у тебе віримо. Залишилося ще повірити у ті руки, які Україну мають очистити від сміття.

У наші з вами руки.

11-12 березня у приміщенні Кам’янець-Подільського НВК №17 (Хмельницька область) відбувся фінал Другого обласного конкурсу шкільної преси, організованого управлінням освіти і науки, прес-центром газети “Шкільний вісник” ЗОШ №10 та Хмельницьким обласним інститутом післядипломної освіти.

Вдруге ініціатором обласного конкурсу преси став прес-центр газети “Шкільний вісник” Кам’янець-Подільської ЗОШ №10 (двічі призер Національного конкурсу шкільних газет; призер Міжнародного фестивалю дитячої творчості, телебачення та преси «Золота осінь Славутича – 2010»).

Організатори дійства, проводячи конкурс намагалися сприяти формуванню патріотичного виховання, підвищення громадської та суспільної активності школярів, надати дітям можливості реалізувати власні творчі здібності; придбання дітьми досвіду у сфері журналістики; відібрати літературно-обдаровану учнівську молодь для подальшого професійного навчання.

Найкраще такому відбору сприяв ІІ очний етап конкурсу, який проходив 11 березня і полягав у створенні газетної сторінки на задану тему. Таких тем було три: Мрії збуваються”, “А ось і ми…” та “Ми з газетою на ти”. Процес створення статей та верстки сторінок був сповнений неймовірними ідеями та дизайнерським креативом, які увесь час витали у повітрі. Над створенням сторінок працювали впродовж майже трьох годин.

Газети юних кореспондентів на кожному з етапів оцінювали досвідчені журналісти, педагоги, юнкори прес-центрів шкіл Кам’янця-Подільського: Махмутова А.Є. (методист ХОІППО), Дюднєва Н. М. (методист НМЦ Кам’янець-Подільського управління освіти і науки), Марціновська І.П. (координатор роботи дитячо-юнацьких обєднань м. Кам’янця-Подільського), Шпильова В.Ф. (власний кореспондент “Голосу України” в м. Кам’янець-Подільський), Вероніка Власюк (директор інформаційного агенства “ВЖЕ-інфо”), Евгенія Соловська (журналіст інформаційного агенства “ВЖЕ-інфо”), Тетяна Прокопова (журналіст інформаційного агенства “ВЖЕ-інфо”), Маслова Л.А. (керівник літературної студії «Джерельце» ЦДТ), Тарас Амброз (український блогер, організатор та адміністратор проекту «Кулемет» [http://kulemet.com]), Роман Метельський (режисер, актор театру та естради, ведучий, український блогер), Богдан Матіяш [Dan Matteush] (журналіст, редактор, фрілансер, фіналіст «The 2010 Shorty Awards», член Київської спілки журналістів).

А очолював склад журі заслужений журналіст України, почесний професор КПНУ, член національної спілки письменників України, лауреат найвищої Всеукраїнської журналістської премії “Золоте перо” Красуцький Мар’ян Іванович.

Долучилися до Другого обласного конкурсу шкільної преси і гості. Так, на церемонії нагородження, яка відбулась 12 березня 2011 року в приміщенні актової зали НВК №17, завітали: Рогаль Леонтій Вікентійовчи (полковник у відставці, голова Ради Ветеранів) та юнкори прес-центрів сонячного Криму (прес-центр “Ритм” Сімферопільської гімназії та студія “Юний журналіст” Феодосійського міжшкільного об’єднання центру дитячої творчості). За активну участь у виставці газет прес-центри Феодосії та Сімферополя отримали дипломи та відзнаки.

Переможцями Другого обласного конкурсу шкільної преси стали:

Краща газета Другого обласного конкурсу шкільної преси (гран-прі): газета «Шкільний вісник» Кам’янець-Подільської ЗОШ №10

І місце – прес-центр “Шкільний меридіан” Кам’янець-Подільської СЗОШ №5;
ІІ місце – прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №8, прес-центр Кам’янець-Подільської ЗОШ №15, прес-центр Кам’янець-Подільської школи-інтернат №2;
ІІІ місце – прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №17, прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №13, прес-центр Кам’янець-Подільського ліцею з поглибленою військовою підготовкою, прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №16.

Найкраща газета початкової школи: прес-центр “Весела перерва” Кам’янець-Подільської ЗОШ №14

Переможці конкурсного завдання “Газетна сторінка” (ІІ очний етап Другого обласного конкурсу шкільних газет, що відбувався 11 березня 2011 року):

♦ Тема «Ми з газетою на «ти» – прес-центр «Шкільний вісник» Хмельницького НВК №10;
♦ Тема «А ось і ми…» – прес-центр «Спалах» Полонської ЗОШ №2;
♦ Тема «Мрії збуваються» – прес-центр «Ліцеїст» Дашковецького НВК.

Номінація «Краща друкована газета»:

- прес-центр “Гомін ліцею” Ізяславського НВК №2 (ІІІ місце);
- прес-центр “Ліцеїст” Хмельницького технологічного багатопрофільного (ІІ місце);
- прес-центр “Еврика” Гвардійського НВК (ІІ місце);
- прес-центр “Шкільний вісник” Хмельницького НВК №10 (І місце).

Номінація «Електронна газета»:

- прес-центр “Рандеву” Деражнянського будинку творчості дітей та юнацтва;
- прес-центр «Електронний метелик» Понінківського НВК.

Номінація «Стінна газета»:

- прес-центр В’язовецької ЗОШ (ІІІ місце);
- прес-центр Новоушицького районного будинку дитячої творчості (ІІ місце);
- прес-центр Сахновецької ЗОШ (І місце).

Номінація «Телерепортаж»:

- прес-центр Полонської ЗОШ №2 (ІІІ місце);
- прес-центр Браїлівської ЗОШ (ІІ місце);
- прес-центр Старокостянтинівської ЗОШ №8 (І місце)
- прес-центр Гвардійського НВК (І місце);

Спеціальні номінації:

- прес-центр “Шкільний експрес” Шепетівської ЗОШ №4 ім. Валі Котика (номінація “Висвітлення шкільного життя”);
- прес-центр “Спалах” Полонської ЗОШ №2 (номінація “Висвітлення шкільного життя”);
- Ярмолинецький технологічний ліцей за ефективне педагогічне керівництво роботою прес-центру “Шкільний світ”;
- прес-центр “Шкільне життя” Голосківської ЗОШ за перемогу (номінація “Висвітлення шкільного життя”);
- прес-центр “Велика перерва” Шепетівського загальноосвітнього пансіону (номінація “Початківець”);
- прес-центр “Михнівські вісті” Михнівської ЗОШ (номінація “Краща газета за змістом”);
- прес-центр “Острів знань” Сахновецької ЗОШ (номінація “Початківець”);
- прес-центр “Моя гімназія” Старокостянтинівської гімназії (номінація “Початківець”);
- прес-центр “Шкільний вісник” Віньковецького НВК (номінація “Жанрове розмаїття змісту”);
- прес-центр “School Time” Віньковецького НВК (номінація “Краща шкільна англомовна газета”);
- прес-центр “Ліцеїст” Дашковецького ліцею (номінація “Пропаганда здорового способу життя”);
- прес-центр “Рандеву” Деражнянського будинк утворчості дітей та юнацтва (номінація “Культура дизайну”);
- прес-центр “Birchen Miracle” с. Берездів (номінація “Змістове наповнення та жанрове розмаїття”);
- прес-центр “Лідер” Летавського НВК (номінація “Початківець”);
- прес-центр “Позиція” Нетішинського НВК (номінація “Початківець”);
- прес-центр “Паросток” Городоцької гімназії (номінація “Оригінальність дизайну”);
- прес-центр Браїлівської ЗОШ (номінація “Початківець”).

Лауреати:

- прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №3;
- прес-центр Кам’янець-Подільської ЗОШ №6;
- прес-центр Кам’янець-Подільської ЗОШ №11;
- прес-центр Кам’янець-Подільської гімназії;
- прес-центр Кам’янець-Подільського ліцею;
- прес-центр Кам’янець-Подільської ЗОШ №2;
- прес-центр Кам’янець-Подільського ЗОШ №7;
- прес-центр Кам’янець-Подільського НВК №9;
- прес-центр Кам’янець-Подільського СЗОШ №1.

Особливістю Другого обласного конкурсу шкільної преси є нова номінація “Сайт шкільної газети”. Переможцями у ній стали:

- прес-центр «Шкільний вісник» Віньковецького НВК (ІІІ місце);
- прес-центр «Шкільне життя» Новоселицького НВК (ІІ місце);
- прес-центр «Шкільний вісник» Кам’янець-Подільської ЗОШ №10 (І місце).

Нову номінацію конкурсу оцінювали автори проекту “Кулемет.com” (http://kulemet.com), а спонсором номінації став “Український хостинг для WordPress” (www.wphost.me).

Партнерами в організації та проведенні Другого обласного конкурсу шкільної преси були:

- Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (www.hoippo.km.ua), Управління освіти і науки Кам’янець-Подільської міської ради (www.osvita-kp.org.ua), Кам’янець-Подільський НВК №17 (www.nvk-17.ucoz.ru), портал актуальних новин “Вже інфо” (www.novini.net.ua), проект “Кулемет.com” (http://kulemet.com), “Український хостинг для WordPress” (www.wphost.me), прес-центр газети “Шкільний вісник” Кам’янець-Подільської ЗОШ №10 (www.visnuk.blogspot.com).

]]> http://kulemet.com/culture/druhyj-oblasnyj-konkurs-shkilnoji-presy-vidbuvsya.html/feed 4 http://kulemet.com/culture/vidkrytyj-lyst-mariji-matios.html http://kulemet.com/culture/vidkrytyj-lyst-mariji-matios.html#comments Thu, 13 Jan 2011 11:02:12 +0000 admin http://kulemet.com/?p=426 Генеральному прокуророві України

В. П. ПШОНЦІ,

Копія:

Міністрові внутрішніх справ України

А.  В.  МОГИЛЬОВУ

Шановний Генеральний Прокуроре України!

Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року з “благословення” Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме – письменницька творчість.

Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували “громадянку Марію Матіос” у приміщенні львівського видавництва “Піраміда” з метою вилучення з продажу моєї книги “Вирвані сторінки з автобіографії”, яка, до речі, визнана “Книгою року-2010″. Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин із своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки.
Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий “оригінальний” спосіб!

Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев’ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?!

Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців тих будинків у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене?

Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за “царя гороха”, і розшукував “громадянку М. Матіос”, як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за згодою одних із багатьох “опитаних”, колишніх моїх сусідів по найманій квартирі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни).

Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь, гідність і моє письменницьке ім’я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким.

Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості – його читач, а не така одіозна “підтримка багнетами” чи, боронь Боже, силами “Альфи”, яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників.

Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого “всеукраїнського” розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських “шерифів” у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м’язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності.

Шановний Вікторе Павловичу!

В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?!

Буду вельми вдячна за відповідь по суті.

З повагою Марія Матіос,
державний службовець 2 категорії 3 рангу, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор 20 книг українською мовою та 5 книг іноземними мовами, почесний громадянин міста Чернівці, Заслужений працівник культури України, лауреат міжнародної премії “Талант та гідність”.

11.01.11, м. Київ

І от, Віктор Федорович на цій темі методичненько виїхав, виставивши себе захисником “вєлікого і моґучєґо” скрізь, де це було потрібно. А далі що? Ні, ну до того, що будь-який кандидат, зробившись обранцем, миттєво кладе великий і товстий х.. на власні обіцянки, українці призвичаїлися. Але от мимовільне “забуття” про “захист” російської мови електорат Януковича забути не може. Аргументи залізні: мовне питання потрібно вирішувати, панство! Терміново! Швидко! Ноги в руки – шухер!!! Та чи є взагалі проблема як така?

Щоби ефективно маніпулювати масою, потрібно вміти дуже хвацько грати на струнах її колективного підсвідомого, досягаючи надр-архетипів і “вмикаючи” їх. Тоді вам віритимуть, за вами йтимуть – навіть якщо будете нести повну маячню. Не зроблю відкриття, сказавши, що маса є де-факто слабкохарактерною, спроможною винятково на прості крайні почуття (повне і безастережне прийняття чогось за істину або ж, навпаки, тотальне відкидання), а отже активізувавши правильні настрої можна досягти повного контролю над нею.

Мова – це те, з чого починається ідентифікація кожного індивіда у соціумі. Мало сумнівів у нас викликає факт, що в Німеччині говорять переважно німецькою, а в Італії – італійською. Тож ми можемо відносно безпроблемно виокремити італійця з числа, скажімо, британців. І це здається нам абсолютно нормальним.

Мовне питання в Україні в його нинішньому стані є нічим іншим, як результатом одразу кількох згубних для нації факторів: по-перше, концентрації активності соціальних елементів виключно на вирішенні власних, локальних проблем (як збільшити прибутки, яке авто купити, в якому районі знімати квартиру, що робити з підвищенням тарифу на комунальні послуги і тому подібне), по-друге, результатом спроб окремих людей “виїхати” нагору шляхом утворення певного ланцюжку асоціацій, на який неодмінно поведуться люди (читай – результатом маніпуляції свідомістю).

Про перше говорити можна багато і довго – поготів у наш час низьких зарплат супроти астрономічних цін на все, безробіття та інших подібних економічних факторів. Велику роль в егоцентричності українця відіграє, проте, і тотальний культурний занепад. Причому мається на увазі не зменшення інтересу до театру чи, приміром, живопису, а нехтування моральних цінностей суспільства взагалі. Канули в Лету багатовікові традиції та звичаї; українські свята (зарівно як і запозичені) перетворилися на привід зайвий раз “хильнути”, у пошані перебувають геть не ті особисті якості, що раніше… Не перетворюватимуся на старого беззубого пердуна-моралізатора і не вантажитиму мізки зайвою інформацією.

Цікавішим є другий фактор. Якщо реально подумати, то чи існує взагалі “мовне питання”? Особисто ти, читачу, можеш назвати хоча б кілька випадків “уґнєтєнія” російської мови в Україні? Ба, більше: дехто з депутатів Верховної Ради не соромиться з трибуни звертатися до народу саме російською… Преси російськомовної у нас на порядок більше від української, телебачення спілкується державною лише номінально. Які проблеми взагалі? Та ж-бо коню ясно, що якщо ти, живучи в певній країні, не володієш її державною мовою хоча б (!) на рівні спілкування, то ти або сидиш безвилазно у звукоізольованій камері 2х2 без будь-яких засобів комунікації із зовнішнім світом, або глухонімий, або недорозвинений, або ж просто ледащо. Відтак абсолютно неприродними виглядають заяви декого про те, що українською мовою в Україні навчатися/працювати/говорити складно: було б бажання…

Ні, народ тут ні при чому. По суті, українці (як і будь-яка інша народність) є великою масою, а значить ними можна маніпулювати. Тут прослідковується чіткий логічний ланцюжок асоціацій: російська мова – мова братніх народів – об’єднання – велика спільнота – СРСР – безтурботна юність – ностальгія. От на чому ґрунтується так звана “мовна проблема”! Просто людська пам’ять заради збереження душевного спокою кожного з нас має властивість стирати враження од усіх поганих подій нашого життя, лишаючи простору лише позитиву. Звідси у старшого покоління і є сприйняття комуністичного минулого як чогось яскравого і чудового, а барви сучасного життя через свою “теперішність” видаються їм вельми сірими і песимістичними. Отже, мимохіть виникає така собі думка: “тоді” було добре, адже всі були разом, була для всіх російська мова, ніхто не знав клопоту, а “зараз” – погано, немає грошей – може, через “українізацію”, тож потрібно повернути все на колишній лад.

Здається, що державна мова є державна мова. Але не все, як кажуть, так просто у нашому болоті!

Пригнічення прав російськомовних є нічим іншим як результатом упливу на громадськість. Відкиньмо на одну хвильку всі свої стереотипи і подумаймо: хто нам у побуті заважає говорити російською? Понад це, чи ж заважає хтось читати книжки або газети російською мовою? Просто певним чином подана інформація в будь-якому разі сприйматиметься за дійснійсть – дарма, що вона може бути і взятою зі стелі!

Інакше з освітою. Безумовно, демократичним є надання права кожній нацменшині плекати власні культурні надбання, до яких, зокрема, належить і мова. Одначе чи звільняє це від необхідності поважати країну, в якій живеш? Тож обов’язкова україномовна освіта, на мою думку, є більше ніж просто очевидна річ в Україні. Смішно, що взагалі треба це комусь доводити. А хтось намагається од цього відмовитися… перекреслюючи тим самим свої дальші перспективи в цій країні, як-то: можливість порозумітися з мешканцем будь-якого регіону, влаштуватися на престижну високооплачувану роботу (поготів – у секторі держуправління), читати і писати не лише своєю рідною, а і державною мовою. І так далі. Парадокс.

І зараз знову починається ходіння-блукання довкола мутної криниці: “А коли ж російську мову зроблять другою державною?“. Шановні, а що конкретно вам це дасть – ви замислювалися?! Так, звільнить від необхідності володіти мовою країни, в котрій живеш… Але давайте тоді в цілях установлення рівних прав для всіх запровадимо аж цілих 133 державних мови – за числом мов нацменшостей, що проживають в Україні. Що буде? Будуть до вас говорити з екрану гагаузькою…

Тож за великим рахунком мовне питання як таке у нас гостро не стоїть. Так, його “поставили” з метою піару цілком конкретних осіб. Одначе тим самим знищили те, що нас об’єднує – почуття належності до єдиної нації-організму. Комусь через це краще зробилося?..

Богдан Ковальчук, головний редактор видання “Хмаро4ос”.

Україна щодня нам дає цікаві події і новини. Створюють їх маленька купка людей, що є на верхівці, при владі, при кермі. Але хто ці люди? Ми наївно думаємо, що це перші особи держави, міністри, президенти, депутати, тощо. Але, щось підказує, що це не так, думаю, що і вони є маріонетками. В Україні, а може і цілому світі, існує складна ієрархічна структура маніпуляції людьми.

Ми ніколи не взнаємо, хто є головним в цьому параді дикунства. Але ми запам’ятаємо хто керує нами безпосередньо. Особливо в пам’ять закарбуються залякувальні методи, яскравий приклад маємо зараз і на початках створення нової Незалежної України. Це моменти, коли пропагуються вигадані ідеї і терор. На даний момент, ми вступили в фазу активного впровадження варварських методів управління і зомбування.

Ви помітили, як плавно нашим першим особам нав’язується деспотичний метод керування державою, котрий зародився ще за “совка”, котрий панує в наших північних сусідів. Влада на місцях щоразу більше стає мілітаризованою, влада на верхах, щоразу більше починає усувати своїх опонентів використовуючи багатогранні трактування одних і тих же законів. Навколо нас помалу будується тюрма. Вони діють за методом – всі хто проти нас, повинні бути знищені або заховані.

Використовуючи засоби масової інформації “лялькарі” показують нам те, що навколо все погано, одні злочини і бандитизм. Показують, що будь-хто, будь-коли, може бути ув’язнений або просто зникнути. Але наразі ми можемо спостерігати лише погрози і одиничні випадки, котрі не вдалось приховати і вони набули розголосу. Вони часами роблять вигляд, що наказують своїх підлеглих і спільників. Але чи далеко заходять ці покарання? Коли на наступні дні, всі покарані припосовують свої сідниці до інших крісел нічим не поганих, коли на дорогах вводяться нові закони, що стають ще “цікавішими” за попередні. Під маскою знищення, вони перероджуються і стають сильнішими. Прагнуть до того щоб все стало на конвеєр.

Але навколо нас є ще і багато доброго. Не варто давати втягувати себе в машину зомбування. Кожен з нас має власний розум, котрий не чим не гірший від тих, хто навчився нами маніпулювати, а, можливо, набагато потужніший ніж в них. Не можна дозволити заволодіти свідомістю. Потрібно показати власну силу і незламність.

Україна найкраща держава. В нас є все. В нас є колосальний потенціал і можливості, природа, ресурси, а найголовніше талановитий і працьовитий народ. Ми перейшли через багато випробувань, подолали багато ворогів. Чи заслуговуємо ми на самознищення? Вирішувати вам…

З метою створення позитивного іміджу України у світі, оголошено Фестиваль відеофільмів МОЄ КІНО ПРО УКРАЇНУ!

Місцем проведення Фестивалю є група товариства дружби Україна-Австралія на Facebook!

Головний приз Фестивалю – Книга «Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру».

На Фестиваль приймаються відеороботи про міста, пам’ятні та визначні місця України або ж про життя українців далеко від Батьківщини, на чужині! Взяти участь у Фестивалі може кожен охочий, розмістивши своє відео або лінк на відео на Стіні Товариства дружби Україна-Австралія на Facebook!

Фестиваль триває з 7 вересня 2010 до 7 січня 2011 року.

via eneki